Субота, 17 квітня 2021

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 10:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 150-річчя від дня народження Лесі Українки

(справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач)

(1871-1913),

української письменниці, перекладачки,

 фольклористки, культурної діячки

 

image

 

                                       Так! я буду крізь сльози сміятись,
  Серед лиха співати пісні,
  Без надії таки сподіватись.
  Буду жити! – Геть думи сумні!


Леся Українка

 

 

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) – видатна українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка. Народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягель (нині – Новоград-Волинський) в родині відомих українських діячів. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (псевдонім Олена Пчілка), дворянка за походженням, поетка і дитяча письменниця. Вона була активісткою українського жіночого руху, разом з письменницею Наталією Кобринською видала альманах «Перший вінок» (1887). Батько, Петро Антонович Косач, дворянин, юрист,  високоосвічена людина, яка дуже любила літературу і живопис. Рідним дядьком письменниці був український публіцист, історик, філософ, літературознавець і фольклорист, громадський діяч Михайло Драгоманов.

Леся Українка отримала домашню освіту: після тяжкої застуди у неї діагностували туберкульоз кісток (1883 р.), тому саме мати займалася всебічною освітою та лікуванням дочки, а згодом і підтримкою її творчості. Вона прищеплювала своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій.

Лариса Косач навчилася читати в чотири роки, віршувати почала в дев’ять років, а з тринадцяти (1884 р.) вже активно писала вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» та ін.), які стараннями матері публікувалися на сторінках галицьких україномовних часописів «Зоря», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник».

Саме цього року з’явився і псевдонім «Леся Українка». Псевдонім був фамільним: Лесею Ларису звали Косачі, а «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов, рідний дядько Лариси.

Леся Українка знала багато європейських мов: крім слов’янських (української, російської, болгарської, польської), також англійську, французьку, італійську, давньогрецьку та латину; бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема Байрона, Гауптмана, Гейне, Гюго, Метерлінка, Свіфта, Шекспіра, Гомера, Гоголя, Тургенєва та ін. Про рівень її освіти свідчить той факт, що у 19-літньому віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (опублікований у 1918 р. в Катеринославі). Маючи художній хист, Лариса Косач деякий час брала уроки в Київський рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х років 19 ст., коли Косачі переїхали до Києва; в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». Учасники гуртка ставили перед собою завдання читання та критику нових творів і перекладів, а також видання літератури українською мовою. Впродовж 1893–1902 рр. у Львові було опубліковано три поетичні збірки, протягом 1903–1913 рр.  поетка написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. Головними темами її ранніх ліричних поезій були  краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета і роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви.

У другій половині 90-х років 19 ст. Леся Українка звернулася до драматургії. У першій її драмі «Блакитна троянда» (1896) показано  життя української інтелігенції. Широко використовуючи теми й образи світової літератури, вона розвинула новий жанр – драматичну поему. Серед створених нею драматичних поем найбільш відомі «Одержима» (1901), «На руїнах» (1904), «В катакомбах» (1905), «Бояриня» (1910). До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми  «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913).

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки займала мистецька проза. Перші оповідання з сільського життя («Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов’язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини». «Чотири казки зеленого шуму», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Передсмертна повість «Екбаль Ганем», яка залишилась незавершеною, змальовувала психологію арабської жінки.

Упродовж всього життя Леся Українка цікавилася українським фольклором. Вона знала близько 500 народних пісень і сама була визначним носієм фольклору. Її перша фольклористична праця «Купала на Волині» була опублікована в 1891 р. Під час перебування в Карпатах поетка записувала гуцульські мелодії, у 1903 р. вона видала збірник «Дитячі гри, пісні, казки»; наступного  1904-го в неї був задум видати «Народні пісні до танцю» (54 тексти).

 Леся Українка була ініціатором видання українського героїчного епосу. У 1908 р. вона записала на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. Композитор М. Лисенко зробив 30 записів веснянок і обжинкових пісень з її голосу; 225 пісень увійшли до книги "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку впорядкував і видав у 1913 р. її чоловік – український музикознавець-фольклорист Климент Квітка (1880–1953). 

У червні 1906 р. Леся Українка була обрана до правління київської «Просвіти», де вона опікувалась бібліотекою. Після 1907 р. Леся Українка через прогресуючу хворобу була змушена жити переважно за межами України. Датовані 1913-м, останнім роком життя, твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Свій ліро-епічний триптих – «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета», в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту та на Кавказ. Разом із чоловіком вона продовжувала працювати над збиранням фольклору; на кошт подружжя було організовано етнографічну експедицію українського фольклориста, етнографа, музикознавця Філарета Колесси, під час якої зроблено одні з перших аудіозаписів кобзарів.  

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Сурамі (Грузія) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі м. Києва. Могила Лесі Українки з 1951 р. має статус пам’ятки історії національного значення.

Леся Українка, безперечно, письменниця світового рівня. Чимало її творів перекладено іноземними мовами, драматичні твори представлено на сценах театрів України та за її межами. За творами Лесі Українки виходять аудіокниги, кінофільми та радіовистави, їй присвячено документальні стрічки, телепередачі. Поетичні тексти використовують у своїй творчості українські гурти та сольні виконавці.

Українській поетці встановлено понад  90 пам'ятників і пам'ятних дошок в Україні та світі, її іменем названі вулиці та площі, театри, школи і бібліотеки. На честь письменниці названо астероїд 2616 Леся (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 р.

До 150-річчя від дня народження Лесі Українки (1871–1913) Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого підготувала віртуальну книжкову виставку, де представлено документи з фонду відділу рідкісних і цінних книг та ресурси електронної бібліотеки  «Культура України».

Експозиція презентує літературний спадок письменниці, представлений збірками поезій та оповідань різних років видання, у т. ч. прижиттєвими, що вийшли друком в Львові, Києві, Одесі, Харкові, Чернівцях, Кракові.

Водночас до цієї події організовано книжкову експозицію у читальному залі рідкісних і цінних книг за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3‑й поверх. Термін експонування: 24 лютого – 26 березня 2021 р.

Для пошуку додаткових даних про життєвий та творчий шлях, громадську діяльність Лесі Українки радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами НБУ ім. Ярослава Мудрого, зокрема, пошуковим апаратом і документами з фонду зазначеного вище відділу.

Інформацію підготовлено відділом РЦК

1/24

Українка, Леся (1871–1913).

Думи і мрії : поезії Лесі Українки / Леся Українка. — [Львів] : Накладом Укр.–рус. вид. спілки, 1899. — [4], 123 с. — Б‑ка Сірополка. — Прижиттєве вид.

 

Шифр зберігання: А581338  

Електронна копія: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=12466

«Думи і мрії»друга збірка поезій Лесі Українки, що побачила світ у 1899 р. у Львові. У ній опубліковано 50 віршів 1893–1899 рр. і дві поеми: «Давня казка» (1893) та  «Роберт Брюс, король шотландський» (1893).

Представлене видання безпосередньо готував до друку видатний український етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк, з яким Лесю Українку пов’язувала тісна співпраця та дружба.