Субота, 31 жовтня 2020

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 10:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 140-річчя від дня народження

Володимира Кириловича Винниченка (1880–1951),

 політичного й державного діяча, письменника, прозаїка, драматурга, художника

 

image

Володимир Кирилович Винниченко – відомий український політичний та державний діяч, визначний письменник, прозаїк та драматург, художник. Народився 28 (за ст. ст. 16) липня 1880 р. в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині територія м. Кропивницький) в родині селян. Навчався у сільській народній школі, де привернув увагу вчителів своїми здібностями. Згодом, незважаючи  на складне матеріальне становище родини, його віддали навчатися до Єлисаветградської гімназії, але  за участь у революційному русі в 1899 р. він був відрахований. Це не зламало майбутнього письменника та не позбавило його тяги до знань: він екстерном здав іспити зрілості як стороння особа  у Златопільській чоловічій гімназії та одержав диплом.

1901 р. Винниченко став студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира, де брав активну участь в українському національному русі, став членом Української студентської громади, одним із засновників Революційної української партії (РУП) (з 1905 р. вона стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Майбутній політик проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що був заарештований та ув’язнений до Лук’янівської в’язниці Києва, звідки йому вдалося втекти. Це стало приводом для виключення його з університету.

Після чергового арешту й ув'язнення Володимир Винниченко емігрував: 1905–1917 рр. жив в Австрії, Франції, Швейцарії, нелегально відвідував Росію.

За кордоном разом з М. Грушевським він видав часопис «Промінь», в якому вперше опублікував свій роман «Записки кирпатого Мефістофеля» (1916–17 роки).

На початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії; після Лютневої  революції 1917 р. переїхав до України, де включився до активної політичної роботи: став членом, а згодом заступником голови Української Центральної Ради (УЦР), головою першого українського уряду в часи Української Народної Республіки (УНР) – Генерального секретаріату УЦР, будучи генеральним секретарем внутрішніх справ.

Винниченко був автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі чотирьох Універсалів. У січні 1918 р. через міжпартійні розбіжності він залишив пост голови Ради народних міністрів УНР та на деякий час відійшов від державної діяльності, виїхавши за кордон.

У Відні 1919–1920 роках Винниченко написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 – грудень 1919 р.)». Твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій, який є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів на території України періоду збройної боротьби за владу. У своїй праці Винниченко підбив підсумок і своєї політичної кар’єри, виклав власні погляди на українську революцію.

Від кінця 1920-х років Винниченко проживав у м. Мужен (Франція). Він відійшов від політичного життя і займався літературною діяльністю та живописом (відомо понад 100 його картин).

Під час фашистської окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Винниченка було ув’язнено у концтаборі.

Помер В. Винниченко 6 березня 1951 р., похований у м. Мужен.

Володимир Винниченко – автор численних публіцистичних, белетристичних та драматичних творів. В літературу він увійшов ще у 1902 р. і відразу  здобув визнання своїми оповіданнями: «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Босяк» та ін. У цьому ж році в журналі «Киевская старина» з’являється його перше оповідання «Сила і краса».

Він автор низки романів, п’єс, сценаріїв, сотні оповідань, серед яких – п’єси «Великий Молох» (1907), «Брехня» (1910), «Гріх», «Між двох сил» (1918) та ін., роман «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917). Збірки його творів видавалися в Україні у 21 т. (1923 – 28) та у 23 т. (1928–1930). В українську літературу він ввів тему внутрішнього конфлікту людини, пошуку сенсу життя, започаткував модерністську течію – неореалізм, наукову фантастику, антиутопію.

Винниченко є автором першого українського філософського фантастичного роману «Сонячна машина» (1926), який він (як сам написав) присвятив «…моїй сонячній Україні».

Драматургія Винниченка була популярною за кордоном. П’єси «Чорна Пантера та Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладено німецькою мовою та поставлено на німецькій та інших європейських сценах; п’єсу «Брехня» у 1930 р. поставило Українське мистецьке товариство у м. Шалетт (Франція).

В Україні його п’єси ставилися в театрах Києва та Харкова, Одеси та Львова, Чернівців та інших містах. І навіть такі корифеї театру, як К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський, Г. Юра обговорювали з драматургом проблеми сценічного втілення п’єс.

 Володимир Винниченко, безперечно, письменник світового рівня: чимало його творів перекладено іноземними мовами, а п’єси було представлено на сценах великих європейських театрів.

В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. У 1933 р., протестуючи проти голодомору 1932-33 років в УСРР, він звертався з відкритим листом до політбюро ЦК КП(б)У. Відтоді художні твори письменника було заборонено, їх перестали друкувати та вилучили з масових бібліотек.

Нині творча спадщина письменника посідає чинне місце в українській літературі, а праці з історії України є важливим джерелом для вивчення політичного процесу в країні. І в наш час, як ніколи, актуально звучить його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…».

З 1993 р. його ім’я носить Центральноукраїнський державний педагогічний університет у м. Кропивницький, а 2010 р. у Кропивницькому урочисто було відкрито перший в Україні пам’ятник державному діячу.

 Кабінетом Міністрів України у 2018 р. засновано академічну стипендію імені В. Винниченка для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності. Його ім’ям названі вулиці у Києві, Кропивницькому, Львові, Луцьку, Тернополі та інших містах України.

Образотворча спадщина Винниченка нараховує понад ста картин – портрети, акварелі, натюрморти, пейзажі, що зберігаються в різних музеях та зібраннях.      Понад 20 полотен митця  зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

До 140-річчя від дня народження В. Винниченка (1880–1951) Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого підготувала віртуальну книжкову виставку, де представлено документи з фонду відділу рідкісних і цінних книг та ресурси електронної бібліотеки  «Культура України».

Експозиція презентує літературний спадок письменника, представлений збірками оповідань, повістей та п’єс різних років видання, історичними працями –виключно прижиттєвими виданнями, що вийшли друком в Україні та поза її межами.

Водночас до цієї події організовано книжкову експозицію у читальному залі рідкісних і цінних книг за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3‑й поверх. Термін експонування: 28 липня – 28 серпня 2020 р.

Для пошуку додаткових даних про політичну діяльність, життєвий та творчий шлях В. Винниченка радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами НБУ ім. Ярослава Мудрого, зокрема, пошуковим апаратом і документами з фонду зазначеного вище відділу.

 

Інформацію підготовлено відділом  РЦК

1/23

Винниченко, Володимир Кирилович (1880—1951).

Твори / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ : Книгоспілка, 1926— . — Прижиттєве вид.

Т. 1, кн. 1 : Оповідання. — 1926. — 224 с.

 

Шифр зберігання:  Рк Ш6(2=Ук) В48

Електронна копія: http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8948

Представлено першу книгу першого тому зібрання творів українського прозаїка, драматурга та художника, активного учасника національно-культурного та політичного життя доби Української революції 1917–1921 років Володимира Винниченка (1880–1951). Видання відкриває оповідання «Краса і сила» (первісна назва «Сила і краса»), публікація якого у 1902 році принесла письменнику заслужене визнання. Також до тому увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти» та «Антрепренер Гаркун-Задунайський».