Aбонемент

До 125-річчя від дня народження Валер’яна Підмогильного (1901-1937),

українського прозаїка, перекладача

Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі під Катеринославом (нині Дніпро). Його батько завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. Мати працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю.

Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі, в 1910-1918 рр. у Першому катеринославському реальному училищі, яке закінчив з «відзнакою».

Творчий дебют Підмогильного відбувся в 1919 році, на шпальтах місцевого журналу «Січ» були опубліковані дві його праці – «Гайдамаки» та «Ваня». Того ж року Валер’ян вступив до Катеринославського вишу на математичне відділення. Проте зовсім скоро йому довелося покинути навчання. В цей період майбутній письменник почав друкувати свої перші твори під псевдонімом Лорд Лістер. Водночас хлопець поринув у вивчення іноземних мов. З роками він настільки досконало опанує цими знаннями, що стане одним із найкращих перекладачів зарубіжної літератури.

Здобувати вищу освіту Валер’яну завадила матеріальна скрута. Щоб заробити гріш на життя, він пішов вчителювати. Спочатку працював у місцевій школі, потім у павлоградській. У 1920-му вийшла перша збірка оповідань письменника «Твори Т. 1». До неї увійшли роботи написані за часів навчання в училищі: «Собака», «Смерть», «В епідемічному бараці», «Остап Шаптала», «Повстанці», «Комуніст», «Минуле», «За день», «Колисанка», «Кохання». Видання викликало зацікавлення і примусило заговорити про Валер`яна Підмогильного як про талановитого письменника.

В цей період Валер’ян написав оповідання «Добрий Бог», «Пророк», «На селі». Валер’ян Підмогильний став відомим завдяки своїй інтелектуально-психологічній прозі, вмінню помічати найменші дрібниці та сміливості зосереджуватись на складних проблемах.

1921 року Підмогильний переїхав до Києва, працював бібліографом Книжкової палати. У 1921-1923 роки, коли в місті лютував голод, залишив його й викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. Того ж року письменник одружився з донькою ворзелівського священника Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. Згодом у подружжя народився син Роман, який помер у 21 рік через хворобу серця.

1921 рік ознаменувався створенням циклу «Повстанці». Частину оповідань було надруковано в катеринославській газеті «Український пролетар», повне зібрання вийшло за кордоном. У своїх роботах автор висвітлював нелегке життя людини, чим і вирізнявся від молодих письменників. Адже останні були на гребні революційної ейфорії, тому майже всі їхні праці були присвячені саме цій темі. Критики досить стримано сприйняли появу збірки.

1922 року Валер’ян разом з дружиною переїхав з Ворзеля до Києва. Тут письменник з головою поринув у роботу. Він не лише писав твори, а й став активним учасником культурно-громадського життя міста. Вступив до «Аспису» (Асоціації письменників, 1923 р.), був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го перейменоване в «Марс» («Майстерню революційного слова»). Ця організація стала, по суті, київською філією «ВАПЛІТЕ», до складу якої входило чимало талановитих і знаних літераторів. Тут були і Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський та багато інших.

У 1922 році вийшла книжка оповідань «В епідемічному бараці», наступного року в журналі «Нова Україна» (Прага), з’являються новели з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий». Саме цей журнал пізніше фігуруватиме у справі Валер’яна Підмогильного як речовий доказ його контрреволюційної діяльності.

У Києві Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя й революція». Друкувався в літературних збірниках і журналах «Січ», «Вир революції», «Життя й революція», «Жовтень», «Нова громада», «Нова Україна», «Універсальний журнал», «Червоний шлях», газетах «Український пролетар», «Літературна газета». Виступав у періодиці як автор літературознавчих статей та рецензій про творчість Тимотея Бордуляка, Івана Нечуя-Левицького, Максима Рильського.

Із 1921 до 1930 років Підмогильний активно друкувався в різних часописах. Зокрема світ побачили його твори «Собака», «Історія пані Ївги», «Військовий літун» тощо. Пізніше всі ці праці увійшли до найповнішого видання робіт Підмогильного «Проблеми хліба», яке витримало кілька перевидань до 1930 року.

У свої творах письменник намагався уникати більшовицької риторики та агітації. Його турбувало, що «ура-комунізм» просочувався скрізь – він був і в літературі, і в повсякденному житті. Валер’ян вважав, що українські митці мають продовжувати розвивати тему філософсько-психологічної прози, як це робили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська.

Підмогильний постійно порушував проблематику саме людської душі, виявляв небезпечні симптоми духовної деградації людей післяреволюційної доби. І якщо спочатку критики ставилися до письменника більш-менш байдуже, то з часом вони зрозуміли, що він надто вже не вписується в межі пролетарського письменства. Надто специфічна й інтелігентська його література, таке в той час не прощали.

Тематика, яку обирав письменник для своїх творів, була надто незручна й провокативна. Чого тільки вартує порушення проблем голоду в Україні, чи позбавлення людини її індивідуальності. Зокрема, варто згадати про оповідання «Син», яке сам Підмогильний вважав одним із своїх найкращих творів.

Або взагалі крамола – Підмогильний торкнувся повстанського руху. Відчайдух на сторінках своїх творів правдиво відтворив непросту ситуацію, що склалася на теренах України.

У 1926 році побачили світ повість «Третя революція», збірка оповідань «Проблема хліба», літературно-критичні праці «Іван Нечуй-Левицький» та «Без стерна».

Валер’ян Підмогильний разом із другом Євгеном Плужником у 1926-1927 роках уклав два видання словника «Фразеологія ділової мови». Вони хотіли показати самобутність та багатство української мови у період українізації та уніфікувати ділову фразеологію.

В романах «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930), «Повість без назви» (написана в 1934 р., надрукована в 1988 р.) Валеріан Підмогильний заявив про себе як прихильник інтелектуальної прози.

Роман «Місто» написано в модерністській стилістиці з використанням деяких моделей французького роману XIX століття. Написання книг для Підмогильного було особливої практикою. Як виходець із села, він відчував потребу не просто влаштуватися в місті, але також отримати значимість. Мотив завоювання міста описаний в деяких книгах письменника, зокрема, в романі «Місто» був багато в чому автобіографічним. Письменникові було важлива думка та відгуки, про написані ним твори. Завоювання міста, яке здійснював головний персонаж роману, вивчався біографами і критиками. Відомо, що багато персонажів твору мають своїх прототипів. У цьому романі, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.

«Місто» вважається першим романом в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді і мав велику популярність серед читачів, але більшість критиків його засудили. Це була одна із знакових книг століття, яка стала візитівкою Валер’яна Підмогильного і саме в цьому творі яскраво розкрився талант письменника.

Але все це відбувалося на тлі початку гонінь на українську інтелігенцію. Почалися репресії та публічні процеси. У липні 1929-го заґратували майже п’ять тисяч людей, які буцімто належали до «Спілки визволення України». Дивно, але тоді Підмогильний не потрапив до цього списку. Він продовжував писати.

1930 року в журналі «Життя й революція» опубліковано другий, невеликий за обсягом, роман Валер’яна Підмогильного «Невеличка драма». На відміну від роману «Місто» він є зразком не лише урбаністичної, а насамперед інтелектуальної прози. Тож Підмогильного слід вважати зачинателями жанру інтелектуального роману в сучасній українській літературі. Роман цікавий не лише як психологічний зріз життя в радянській системі 1920-х років, критики звернули увагу на яскраво виражені психоаналітичні та екзистенціалістські аспекти цього твору.

Та хмари поступово згущувалися і над Валер’яном Петровичем. Його звільнили з редакції журналу «Життя й Революція», видавництва відмовилися друкувати його твори.

1932 року письменник переїхав до Харкова, очевидно, сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів й розраховуючи на свій дедалі більший авторитет перекладача. І справді в Харкові він працює у видавництві «ЛіМ», але упродовж 1931-1934 років з оригінальної творчості йому вдалося видати лише одне оповідання «З життя будинку».

Тож Підмогильний зосередився на перекладацькій діяльності французької літератури та філософії. Свого часу звичайний хлопець із села самотужки вивчив французьку та є одним із найвизначніших українських перекладачів французької літератури. Серед його перекладів є твори Анатоля Франса, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Віктора Гюґо, Жоржа Дюамеля та ін. На початку 30-х років Валер’ян Петрович стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».

Через 3 роки 8 грудня 1934 році Валер’яна Підмогильного та його колег, які жили у харківському будинку «Слово», арештували нібито за «участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». До цієї «організації» нібито належали також Євген Плужник, Микола Куліш, Валерʼян Поліщук, Григорій Епік, Микола Любченко.

Під час допитів Підмогильний не визнавав себе винним, але фейковий суд відправив його та інших заарештованих у тюрму на 10 років. Підмогильного доставили до Соловецького табору особливого призначення.

У Соловецькому таборі письменника тримали у нелюдських умовах, але він продовжував писати – збереглись 25 листів до дружини, у яких він розповідав про початі повісті, оповідання.

3 листопада 1937 року Валер’яна Підмогильного розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія). Протягом п’яти днів розстріляли загалом понад тисячу в’язнів, серед яких представники української інтелігенції: Микола Куліш, Микола Зеров, Лесь Курбас, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Юліан Шпол. На момент вбивства Валер’яну Підмогильному було 36 років. Його було посмертно реабілітовано у 1956 році

На Байковому кладовищі Києва є могила сім’ї Підмогильних, яка розташована на 31-й ділянці.

Українському читачеві довелося довго чекати повернення творів Валер’яна Петровича Підмогильного. Після тривалого забуття твори письменника вперше вийшли друком лише в 1989 році. Його переклади вважаються найкращими і охоче перевидаються сучасними українськими видавництвами.

До 125-річчя від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника, перекладача в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. Експозиція містить літературу, що презентує творчий доробок Валер’яна Петровича Підмогильного: повісті, оповідання, листи, щоденникові записи, переклади. Сучасні видання перекладів В. Підмогильного характеризують його як одного з найталановитіших українських перекладачів. Про складний життєвий шлях, творчий внесок талановитого письменника і перекладача у скарбницю української літератури розповідають монографії, матеріали наукових конференцій та публікації.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала зав. відділу обслуговування

користувачів Оксана Круліковська

1/34
	Підмогильний, Валер’ян Петрович. Добрий Бог : оповідання / Валер’ян Підмогильний. – Харків : Фоліо, 2023. – 284, [2] с. – (Рідне – Книжки війни).   Шифр зберігання: А827981  Валер’ян Підмогильний тонко та глибоко відчував контрасти довкола й доносив їх до читача. Проблема одвічності та незалежності від волі людини на землі глибоко трактується в оповіданні «В епідемічному бараці». Теми голоду 1921-1923 років письменник торкається у творі, – який вважав однім зі своїх найкращих, – «Син».