До 120-річчя від дня народження Сержа Лифаря (1905-1986), французького артиста балету, українського походження, балетмейстера, хореографа, публіциста, педагога, теоретика, історика та реформатора балетного мистецтва
Серж
Лифар народився 2 квітня 1905 року в тодішньому передмісті Києва, селі Пирогів. Батьки – Михайло Якович Лифар та Софія Василівна Марченко. Родина майбутньої зірки балету має козацьке коріння. З дитячих років він виявляв неабиякий інтерес до мистецтва, зокрема, до музики – хлопець відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії, брав уроки гри на скрипці та співав у церковному хорі Софіївського собору.
З раннього віку Сергій вирізнявся музичним талантом та бажанням танцювати. У 1913 році він пішов навчатися до Імператорської Олександрівської гімназії. Пізніше навчався у 8–й київській гімназії.
Першим кроком до кар’єри стало те, що він познайомився з Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. З балетної студії «Школа руху», якою завідувала Броніслава, почався шлях до успіху тоді 17-річного Сергія. У 1922 році Ніжинська емігрувала до Парижа. Там вона почала співпрацю з балетом Сергія Дягілєва. Через рік Броніслава запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких був Лифар. Для майбутньої зірки балету розпочався новий етап на шляху до визнання: він навчався у легендарного італійця Енріке Чекетті та інших іменитих балетмейстерів, самовіддано працював над своєю технікою і постійно самовдосконалювався. Лифар тріумфує в балетах «Блудний син», «Аполлон Мусагет» та «Жар-птиця», отримує високу похвалу самого Дягілєва. У 1929 році він став головним танцівником Паризької опери, де прославився своїми сольними виступами та створенням нових балетів. Також хлопець заснував власну трупу, з якою здійснював тури по всьому світу.
Після смерті Сергія Дягілєва у 1929 році 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Цьому театру він віддав майже 30 років життя, за цей час відновивши колишню славу французького балету і реформувавши його, ставши засновником нового напрямку в балеті – «неокласицизму».
Лифар був відомий своїм інноваційним підходом до балету, відмінним від класичних традицій. Він ввів нові рухи, експериментував з музикою та візуальними ефектами, інтегруючи різні стилі та жанри у своїх виставах. Його хореографії відзначалися сильною емоційною виразністю та глибоким внутрішнім змістом.
Серж співпрацював і товаришував з багатьма видатними композиторами, художниками та дизайнерами свого часу, такими як Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель, Марк Шагал та Жан Кокто, які допомагали майстру у створенні захопливих балетних вистав. Його роботи були відомі своїм провокаційним, сучасним та інтелектуальним підходом до мистецтва. Одним із найвідоміших балетів того часу авторства Сержа Лифаря став «Ікар», що вразив критиків та глядачів своєю новаторською концепцією та драматичністю.
Від початку Другої світової війни Лифар залишався у Франції та докладав усіх зусиль, аби зберегти трупу одного з найвідоміших театрів світу під час нацистської окупації. Втім, після визволення Парижа у житті та кар’єрі Сержа стався несподіваний поворот: французький Рух Опору звинуватив хореографа у колабораціонізмі й засудив до страти. Тоді Лифар був змушений залишити Францію.
1944-1947 рр. Лифар очолював трупу «Новий балет Монте-Карло», а після війни та зняття звинувачення повернувся до рідної Гранд-Опери.
Серж Лифар продовжив створювати новаторські балетні вистави, співпрацював з різними балетними компаніями та театрами у світі. Майстер танцю також став визнаним педагогом, навчаючи молодих танцюристів та ділячись своїм багатим досвідом та знаннями. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав. У 1947 році відкрив у Парижі Інститут хореографії. Був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
Серж Лифар був нагороджений орденом Почесного легіону. У 1955 р. за 25 років діяльності в Національному оперному театрі Франції він отримав найвищу нагороду в галузі хореографії – «Золоту балетну туфельку», яка сьогодні зберігається у Національному музеї історії України.
У 1958 році Лифаря звільняють із театру – це стало ударом для закоханого у свою справу майстра. Після завершення роботи він пробує себе в ролі художника – хореограф залишив після себе сотні оригінальних картин та малюнків. Головним сюжетом робіт Лифаря–художника були, звісно ж, танці.
Серж колекціонував книжки, проте в останні роки свого життя був змушений продати частину своєї колекції, оскільки пенсії, яку він отримував від Паризької опери, на життя не вистачало. Частина бібліотеки Лифаря, згідно з його заповітом, наразі зберігається у Києві, у відділі мистецтв Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки.
Останні роки життя Серж Лифар прожив у швейцарській Лозанні (Швейцарія), де й помер 15 грудня 1986 року. Похований поблизу Парижа на кладовищі Сент-Женев’єв де Буа. За заповітом, на його надгробку вигравійовано всього чотири слова «Serg Lifar de Kiev» – «Сергій Лифар із Києва».
Спадок реформатора балетного мистецтва включає багато оригінальних хореографій, які досі виконуються на сучасних балетних сценах, а його внесок у розвиток сучасного балетного мистецтва важко переоцінити.
Серж Лифар мріяв про повернення до України, однак відвідати Батьківщину йому вдалося лише раз – у 1961 році. Свого часу він відмовився від французького паспорта, відповівши Шарлю де Голлю так: «Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя – Україна». До кінця життя він залишався власником паспорта Нансена, тобто, персоною, у якої немає громадянства.
Відомо, що кияни ініціювали зведення пам’ятника Лифарю у Лозанні. Так з’явився «Ікар з піднятими руками-крилами».
Одного разу, вже після звільнення з Гранд-Опери, Лифар прийшов до рідного театру у вишиванці й сказав: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції – забули». Втім в середині 90-х про знаменитого хореографа і танцівника гучно заговорили й на Батьківщині, і продовжують говорити й сьогодні. Його спадок включає багато оригінальних хореографій, які досі виконуються на сучасних балетних сценах, а його внесок у розвиток сучасного балетного мистецтва важко переоцінити. Сьогодні про його життя та творчість можна більше дізнатися у Музеї української діаспори. У столиці також діє Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря.
Із 1994 р. у Києві для вшанування пам’яті легендарного земляка проводиться Міжнародний конкурс ім. Сержа Лифаря, а з 1995 р. – фестиваль «Серж Лифар де ля данс».
До 120-річчя від дня народження великого майстра сцени у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Інформацію підготовлено
відділом обслуговування користувачів
Бібліотека