Aбонемент

Українське книговидання кінця ХІХ ст. –  першої половини ХХ ст.
Видавництва «ВІК» (Київ) та «СІЯЧ» (Черкаси)

Ця віртуальна виставка продовжує цикл презентацій, розпочатих у 2022 р., про видавництва, які функціонували в кінці ХІХ та в першій половині ХХ ст. Це був період закладання основ подальшого національного та культурного розвитку українства.

«ВІК» (рокі діяльності – від 1895-го по 1918-й) став одним із чотирьох найбільших тогочасних видавництв; його продукція відіграла значну роль у підвищенні національної свідомості нації, мала реальний вплив на широкі читацькі кола. Засновники видавництва, серед яких були В. Доманицький, Сергій Єфремов, Олександр Лотоцький, Федір Матушевський, зробили значний внесок у становлення українського книговидання. Саме їхніми зусиллями було закладено основи професійної діяльності у галузі книговидання, їхніми принципами, зокрема, засадами редакційно-видавничої роботи, користувалися пізніші видавничі осередки.

Видавництво було засновано спочатку як гурток студентської молоді. Його поява була викликана настійною потребою в українській друкованій продукції. Різні дослідницькі джерела подають суперечливі дані щодо року заснування видавництва: 1895, 1896, 1897 рр. Можна стверджувати, що видавництво «Вік» розпочало роботу в 1894 р. з виходом першої назви його книжкової продукції. План видання книжок було сформовано наступного року. Упродовж 1896–1900 рр. видання «Віку» виготовлялися в друкарні В. В. Колодочки в Черкасах. У 1900 р. вийшов друком перший том тритомної «Антології української літератури»; другий та третій – у 1902 р. Загалом у тритомнику було представлено більш як 70 українських письменників з різних регіонів України. Видання містило біографічні довідки про письменників, їхні портрети, бібліографію найзначніших творів. На той час «Антологія» була явищем винятковим. Із її виходу в світ розпочалася послідовна робота видавництва, спрямована на вивчення читацького середовища. Ознаменувавши новий етап українського книгодрукування, вона торувала дорогу новій тенденції – прагненню до фундаментальних узагальнюючих творів друку. Було також започатковано дві основні серії видань – «Селянська бібліотека» та «Українська бібліотека», які призначалися відповідно для народного читання та інтелігенції.

У серії «Селянська бібліотека», започаткованій 1894 р., до 1918 р. вийшло 70 випусків, що мали допомогти здобути освіту тим людям, яким не пощастило повноцінно вчитися. Іншу читацьку адресу мали видання серії «Українська бібліотека» та деякі позасерійні, які були розраховані на підготовленого читача. Цим виданням були притаманні багатство оздоблення; ілюстрації, які виконували талановиті художники; вишуканість зовнішнього вигляду; вдалий підбір змісту. У 1908 р. було започатковано нову серію видань – «Наші справи», яка засвідчила намагання видавництва за допомогою нової публіцистичної серії об'єднати інтереси читачів перших двох серій, синтезувати національно-культурний та виховний вплив на широкий читацький загал. У цій віртуальній виставці представлено книжки усіх трьох серій.

Важливим результатом напруженої діяльності співробітників видавництва «Вік» була розробка типології книжкових видань і розширення репертуару української книги навіть за часів Російської імперії під постійною упередженою увагою тодішньої цензури.

Видавцям доводилося долати не лише цензурні обмеження й перепони, а й певну інерцію громадянства. Видавнича діяльність супроводжувалася громадсько-політичною активністю, спільними виступами письменників, науковців і видавців проти реакційних дій уряду, а саме: прийняттям й оприлюднення резолюцій з вимогами послабити утиски; розповсюдження спільних заяв; а також створенням письменницьких товариств і фондів, збиранням коштів на видання книжок тощо.

Видавництво «Вік» стало провідником якісних змін у тогочасному книжковому рухові. Його співробітники збагатили репертуар української книги не тільки художніми, а й науковими та науково-популярними виданнями, творами громадсько-політичного й освітнього спрямування, що сприяло розширенню типології книжкових видань.

У видавництві вийшло друком 140 назв художньої, навчальної та науково-популярної літератури загальним накладом понад 560 тисяч примірників. Книги видавництва «Вік», які збереглися до нашого часу, належать до категорії бібліографічних раритетів, залишаються актуальними і можуть слугувати зразками якісної змістовної української книги.

Діяльність черкаського видавництва «СІЯЧ» (1917–1920) припадає на бурхливу пору Українських визвольних змагань. Події української революції 1917–1921 рр. були потужним поштовхом у формуванні української нації та визначенні національної ідентичності. Це був перший досвід відбудови української державності. Відбулося пожвавлення культурного і духовного життя у багатьох сферах – літературі, книговидавництві, мистецтві. Поступ національного відродження у той складний для України час був би неможливим без належної народної освіти та просвітительства, без друкованого слова. Найбільший розвиток українського книгодрукування припав на 1918 р. Із старіших видавництв на ту пору були «Час», «Вік», «Дзвін», «Криниця», а з новіших – «Вернигора», Видавничий Кооперативний Союз («Книгоспілка»), «Серп і Молот».

У видавництві «СІЯЧ» найбільше було видано творів класиків української літератури: Є. Гребінки, Б. Грінченка, Г. Коваленка, П. Гулака-Артемовського, А. Кащенка, Ів. Нечуя-Левицького, Ів. Франка, С. Черкасенка та ін. Від 1918 р. видавничий репертуар дещо змінився: почали друкувати твори тогочасних авторів, навчальну і  науково-популярну літературу, підручники та посібники для початкової школи, а також дитячу літературу. Згодом видавництво придбало друкарню, мало книжковий склад, пізніше відкрило книгарню. Окрім книжкової продукції, було заплановано підготовку альманаху як продовжуваного видання, але ці плани не втілились у життя.

У червні 1918-го було створено філію у Києві, на титулі видань почав з'являтися напис «Черкаси—Київ». Обсяги роботи були настільки значними, що у вересні 1918 р. видавництво запустило ще одну друкарню. У 1919 р. через фінансову кризу не було надруковано жодної книги, лише примусово виконували політичні замовлення більшовиків: тиражували оголошення та прокламації. Після остаточного утвердження у Черкасах радянської влади видавництво припинило існування. Отже, хронологічні межі діяльності видавництва вклалися в короткий період від першого вересня 1917 р. до початку 1920-го, коли побачило світ його останнє видання – збірка М. Вороного «Поезії».

Мусимо зауважити, що в окремих випадках у бібліографічних записах, наведених перед анотаціями до книжок, збережено орфографію оригіналу.

Для пошуку інших творів друку видавництва пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Галина Нелипа

1/25
	Амічіс, Едмондо де. Серце : кн. для дітей / Амічіс, Едмондо де ; пер. з іт. Б. Грінченко, М. Грінченко. — У Київі : Вік, 1911 (З друк. 1‑ї Київ. Друк. Спілки). — XVI, 337, II с. : портр., мал. — (Бібліотека «Молодість» ; т. 2). — Б‑ка Сірополка.   Шифри зберігання:  Рк  ФС  Ш84(4ІТА)  Д25  ;  А583173    Електронна копія:  http://web.nlu.org.ua/object.html?id=1191      Італійський письменник, поет і журналіст Едмондо де Амічіс (1846–1908) – автор новел, подорожніх нарисів і кількох романів, серед яких найбільш відомим є «Серце» (італ. Cuore, 1886). Це своєрідний щоденник хлопчика‑італійця другої половини ХІХ ст., який поєднано з листами його батьків та оповіданнями вчителя, що зворушили юного головного героя та його однокласників. Книжку написано з великою любов’ю до дітей, і водночас це величезна данина шани всім учителям: у ній проникливо висвітлено працю педагога. Як демократ і гуманіст, Ед. де Амічіс надавав величезного значення питанням виховання та освіти. Творчий доробок письменника є цікавим як для дітей, так і для дорослих, адже пропагує вічні ідеали людства – любов, повагу, дружбу, патріотизм тощо. У 1908 р. він номінувався на Нобелівську премію з літератури. В українських перекладах твори Едмондо де Амічіса виходили друком переважно на початку ХХ ст. і у двадцяті роки. Роман «Серце» видавали багато разів і під різними назвами – «Шкільні товариші», «Записки школяра» та в різних перекладах. Цей переклад здійснено подружжям видатних українських літераторів, до чого їх спонукало тяжке горе – смерть їхньої дочки та онука, про що свідчить напис: «Пам'яті внука нашого Волі Грінченка присвячуємо цей переклад. Б. та М. Грінченки».