Aбонемент

Чому розгалужену французьку прозу тринадцятого століття «Цикл Ланселота-Грааля» приписували Волтеру Мепу, письменнику дванадцятого століття з англо-валлійського кордону, відомому своєю різкою сатирою, релігійним скептицизмом, історіями про привидів і невгамовною дотепністю? І чому, незважаючи на те, що приписування є фальшивим, воно не є певним чином неправдоподібним?

Саме на ці та інші запитання намагаєтся відповісти Джошуа Байрон Сміт в першій англомовній монографії про англійського священослужителя іписьменника 12-13 століть Уолтера Мепа; таким чином він пропонує нове пояснення того, як оповідання про досаксонських мешканців Британії, включаючи короля Артура та його лицарів, вперше поширилися саме в Англії. Сміт стверджує, що саме такі винахідливі священнослужителі, як Уолтер Меп, а не мандрівні менестрелі чи професійні перекладачі, популяризували ці історії. Сміт досліджує єдину збережену працю Уолтера Мепа De nugis curialium, щоб продемонструвати, що це не невпорядкований текст, як уявляли вчені, а радше п’ять окремих робіт на різних стадіях завершення. Це, у свою чергу, надає нові докази на підтримку ще одного твердження автора про те, що церковні мережі обміну текстами відіграли важливу роль у експорті валлійського літературного матеріалу до Англії.

Англійською мовою