Aбонемент

З історії українського друкарства

Видання друкарні Києво-Печерської лаври

(з фонду рідкісних і цінних книг НБУ ім. Ярослава Мудрого)

Історія книгодрукування в м. Києві бере свій початок з XVII століття, коли відомий на той час вчений та просвітитель, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький (бл. 1554–1624) придбав у братів Балабанів у місті Стрятині (нині – с. Стратин Рогатинської міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської обл.) друкарню та перевіз її до Києво-Печерської лаври. Датою заснування друкарні вважається 1615 р. Вона була провідним церковно-просвітницьким центром на українських землях у XVII–XVIII ст. та проіснувала понад трьохсот років.

Для потреб друкарні, де працювали освічені люди, що знали друкарську справу, Є. Плетенецький заснував папірню у Радомишлі (нині – Житомирська обл.).

Навколо друкарні Києво-Печерської лаври об’єдналися перші печерські друкарі, українські письменники, діячі культури, художники, вчені-богослови, зокрема Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Памво Беринда, Інокентій Ґізель, Петро Могила та ін.

Першою книгою, яка вийшла друком 1616 р., був Часослов – підручник для навчання грамоті. За три роки, у січні 1619 р. вийшла ще одна розкішно прикрашена книга – Анфологіон, збірка святкових служб на весь рік. Друкувалися богослужбові книги: Євангеліє, Псалтирі, Часослови, Служебники, Октоїхи, Четьї Мінеї та ін., а також богословська, навчальна, світсько-полемічна література, віршовані твори.

Однією з книг світського призначення є «Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622), автором якої був тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Вірші було виголошено студентами цієї школи під час похорону славетного українського гетьмана у Київському братському монастирі 10 квітня 1622 р. Особливою цінністю цього видання є те, що воно вважається чи не найпершою друкованою в Україні книгою, де йдеться про такий історичний феномен як запорозьке козацтво, а Петро Сагайдачний представлений не тільки як мудрий державний діяч і безстрашний воїн, а людина високоосвічена, меценат української культури та освіти.

Вперше було опубліковано в перекладі з грецької церковнослов’янською мовою такі фундаментальні богословські праці, як «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань св. апостола Павла» (1623) та «Бесіди Іоанна Златоуста на діяння св. апостолів» (1624).

Мовою книг була не тільки церковнослов’янська, а й грецька, латина, польська.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначалися високим поліграфічним та художнім рівнем, книги мали красиві шрифти, високомистецькі заставки, кінцівки, сторінки оздоблювалися орнаментальними рамками та ілюстраціями, що містили портрети, герби меценатів, батальні сцени тощо. Серед художників–граверів вирізнялися Памво Беринда, Прокопій, Інокентій Щирський, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич та ін. До кращих ілюстрованих видань належать Анфологіон (1619), Тріодіон (1631), Євангеліє учительне (1637), Требник Петра Могили (1646), Патерик Києво-Печерський (1661).

Відомо, що Патерик вийшов у лаврській друкарні спочатку польською мовою заходами Київського та Галицького митрополита Сильвестра Косіва (приблизно 1600–1657), а повне видання Патерика церковнослов’янською мовою здійснив архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Ґізель (бл. 1600–1683). До 1702 р. лаврською друкарнею було здійснено п’ять перевидань цієї книги, пізніше з’явились перевидання й інших друкарень. За роки незалежності України Києво-Печерський патерик було відтворено як репринтним способом, так і сучасною українською мовою українськими видавництвами масовими тиражами («Либідь», «Час», «Свічадо», видавництво Києво-Могилянської академії та ін.).

Лаврські стародруки супроводжувалися передмовами та післямовами, мали присвяти, частини текстів друкувалися українською книжною мовою. Високим художнім рівнем відзначалися й оправи київських друків.

Впродовж XVII–XVIII ст. діяльність друкарні відігравала прогресивну роль в розвитку української освіти, науки та культури, зокрема книжкового мистецтва, а також у справі підготовки кваліфікованих кадрів друкарської справи. Лаврські видання поширювалися не тільки в Україні, а й далеко за її межами, особливо коли з другої половини XIX ст. друкарня розпочала випуск каталогів своїх видань та з’явилась можливість виписувати необхідні книжки мешканцям різних міст.

В історії лаврської друкарні були й часи, коли за указом російського царя Петра I (1720 р.) Києво-Печерській та Чернігівській друкарням було заборонено друкувати книги українською мовою, а всі видання підлягали жорсткій цензурі на відповідність державним вимогам російської імперії. Після цього у друкарні почали випускати тільки церковнослужбову літературу, звіривши її попередньо з синодальними виданнями, а кількість дозволених до друку видань значно зменшилась.

У період з 1786 р. до 1918 р. друкарня Києво-Печерської лаври перебувала під наглядом Святійшого Правлячого Синоду (вищого органу церковно-державного управління Російською церквою в синодальний період 1721–1917 рр.) та під управлінням київських митрополитів. Свою діяльність вона розширювала шляхом друку книг гражданським шрифтом російською мовою та іноземними мовами. У XIX ст. друкарня стала організованим та прибутковим підприємством, видавала церковнослужебну та богословську літературу, календарі, букварі, друкувала «Воскресные чтения», «Труды Киевской духовной академии», окремі граверні відбитки, зокрема ікони, види Києво-Печерської лаври та київських монастирів.

Друкарня Києво-Печерської лаври за свою багатовікову історію зазнавала значних втрат від стихійних лих та пожеж. Перша значна втрата від пожежі сталася в ніч на 22 квітня 1718 року: було знищено як дерев’яну будівлю друкарні з усім його обладнанням, так і найцінніше – книги, архіви, бібліотеку. Те ж саме повторилося у 1772 та 1849 роках.

Страшними були пожежі і 1780 та 1811 років на Подолі, де містилася Києво-Могилянська Академія: тоді було повністю знищено тисячі книг, у тому числі і лаврські першодруки.

Будівля друкарні Києво-Печерської лаври також має свою не просту історію. Після руйнівних пожеж її відновлювали, розширювали, надбудовували другий поверх, укріпляли споруду з причини її розміщення на схилі та постійним перебуванням під загрозою зсувів. У 1851-1856 рр. після капітального ремонту прибудували двоповерхове приміщення та прикрасили споруду барочними фронтонами (робота українського архітектора XVIII ст. С. Д. Ковніра (1695–1786)). У 1880 р. будівлю друкарні було відреставровано академіком архітектури В. І. Січуговим (1837–1892).

З 1972 р. у приміщенні друкарні Києво-Печерської лаври розміщується Музей книги і друкарства України, який функціонує дотепер.

Віртуальна виставка пропонує деякі видання друкарні Києво-Печерської лаври, що зберігаються у фонді рідкісних і цінних книг НБУ ім. Ярослава Мудрого.

Водночас представлено книжкову експозицію у читальному залі рідкісних і цінних книг за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3-й поверх.

Термін експонування: 23.02.2024–19.03.2024.

Для пошуку видань друкарні Києво-Печерської лаври радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами НБУ ім. Ярослава Мудрого.

Інформацію підготовлено відділом  РЦК

1/38
	Димитрий Ростовский. Книга житий святых… на три месяца : сентябрь, октябрь, ноябрь… / [вид. Тупталом]. – [Київ : Друк. Києво-Печер. лаври], 1689. – [6], 657 арк. – Без тит. арк. – Текст церковнослов. – Прижиттєве вид. Шифр зберігання: Рк Э37 Д46 Відкриває віртуальну виставку перший том першого видання «Книга житій святих» («Жития святых», «Четьи-Минеи»)  Димитрія Ростовського, що вийшла друком ще за життя автора. Димитрій Ростовський (у миру – Данило Савич Туптало; 1651–1709) – український церковний діяч, вчений, духовний письменник і проповідник, богослов, агіограф; канонізований 1757 р. Робота Димитрія над його найбільшою працею з вивчення життя та діяльності святих, що прославила його ім’я, тривала близько 20-ти років. Перше повне видання, що складалось з чотирьох томів, які охоплювали по три місяці, вийшло друком у 1689–1705 рр. Незважаючи на перевидання (вийшло друком ще два видання з виправленнями) у XVIII ст., попит на працю Димитрія, яка стала найбільш читаною книгою після Євангелія, перевищував пропозицію.