Aбонемент

До 150-річчя від дня народження Б.С. Лепкого (1872 – 1941), українського письменника, педагога, перекладача, літературознавця, художника

О краю мій!..

Перед тобою гну коліно І кличу:

Боже в небесах,

За кров, за муку, за руїну

Верни, верни нам Україну!

Б. Лепкий

Богдан Теодор Нестор Лепкий, або Богдан Сильвестрович Лепкий – одна з яскравих постатей в історії української літератури та культури. Це – видатний поет та прозаїк, публіцист, критик, історик літератури та літературознавець, перекладач, видавець, педагог, громадсько-культурний діяч, художник.

Народився Богдан Лепкий 4 листопада 1872 р. на хуторі Кривеньке (Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Чортківського району, Тернопільської області, Україна). Його дитинство минуло в с. Крегулець, що було біля хутора. Протягом восьми років, з 1878 р., мешкав в м. Бережани у свого діда–священника, віце-маршалка Бережанського повіту Михайла Глібовицького.

Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель, а з 1878 р., відразу з другого класу, він навчався в звичайній школі з польською мовою викладання у Бережанах. Після закінчення школи у 1883 р. вступив до Бережанської класичної гімназії, також з польською мовою навчання. Малярство вивчав у Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника.

1891 р. Лепкий закінчив гімназію і вступив до Віденської академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми разом з Філаретом Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні познайомився з художником Миколою Івасюком та продовжував малювати під його опікою. З другого курсу студіював на філологічному відділі Львівського університету, під керівництвом М. Грушевського, О. Огоновського, І. Шараневича вивчав українську історію та літературу. Брав участь у молодіжних товариствах «Ватра» і «Сокіл».

По закінченню університета з 1895 р. Богдан Сильвестрович почав вчителювати та водночас займався громадською діяльністю: започаткував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував промови на святкових академіях тощо.

У 1899 р. після відкриття в Ягеллонському університеті (м. Краків) лекторату української мови та літератури Б. Лепкий був запрошений викладати ці предмети. У Кракові він займався просвітницькою та громадською діяльністю: співпрацював з товариством «Рідна школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок, був заступником голови краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури та культури, був одним із організаторів вечорів, присвячених Т. Шевченку, І. Франку, В. Стефанику та іншим видатним українцям.

За часів Першої та Другої світових війн, а також у міжвоєнний період його просвітницька та літературна діяльність не зупинялась. Перебуваючи у Відні (Австрія), працював у часописі «Вісник Союза визволення України» і в Культурній Раді; у м. Раштат та Вецлярі (Німеччина) викладав історію української літератури та культури серед українців-військовополонених царської армії, організував малярську школу, допомагав організовувати книгарні, крамниці, художнє ательє, майстерню музичних інструментів та видавництво часопису «Громадська Думка» (1917-1918), писав статті до часопису «Шлях» (Зальцведель, 1919-1920). Належав до співорганізаторів українських видавництв: Якова Оренштайна «Українська Накладня» та гетьманського руху «Українське Слово», співпрацював з цими видавництвами та редакцією газети «Українське слово» (1921-1923 рр.). Під час перебування у Німеччині зустрічався з колишнім гетьманом України П. Скоропадським, президентом Західноукраїнської Народної Республіки Є. Петрушевичем, професорами І. Мірчуком, З. Кузелею та іншими видатними українськими діячами політики, науки та культури, які теж там проживали (грудень 1922­­–1925 рр.).

Повернувшись у 1925 р. до Кракова, Б. Лепкий продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. З того ж року він був головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта»; з 1926 р. – надзвичайним членом Українського Наукового Інституту в Берліні, належав до керівництва Українського Наукового Інституту у Варшаві з часу його заснування у 1930 р. Лепкий був членом Історично-Філологічного Товариства у Празі. З 1932 р. –  почесний член НТШ, того ж року Український Вільний Університет в Празі присвоїв Б. Лепкому науковий ступінь почесного доктора.

Під час Другої світової війни, коли німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет у Кракові, Лепкий залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії, тому заради прожиття він писав статті до українських журналів, газети «Краківські Вісті», перекладав з української німецькою.

Літературною творчістю письменник почав займатися ще під час навчання в Бережанській гімназії, коли писав вірші та оповідання, а вже студентом Львівського університету друкувався в багатьох українських періодичних виданнях, в українських еміграційних часописах та часописах української діаспори.

За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом його творча спадщина становить понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він — упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів письменника становить до тисячі позицій.

Б. Лепкий приятелював з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та іншими. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, О. Кобилянською, О. Кисілевською та іншими. Його твори перекладені польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.

Помер письменник 21 липня 1941 р. у Кракові, де і похований на Раковецькому цвинтарі у гробниці свого товариша Ігнатія Шайдзіцького. На надгробку напис українською мовою «Богдан Лепкий поет». У 1972 р. встановлено барельєф письменника (скульптор Григор Пецух).

На пошану Богдана Лепкого відкрито музеї, встановлено пам'ятники, названо вулиці тощо.

До 150-річчя від дня народження Б. Лепкого Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого підготувала віртуальну книжкову виставку, де представлено переважно прижиттєві видання з фонду відділу рідкісних і цінних книг та ресурси електронної бібліотеки  «Культура України».

Експозиція презентує літературний спадок письменника, представлений творами різних років видання, що вийшли друком в Україні та поза її межами.

Водночас до цієї події організовано книжкову експозицію у читальному залі рідкісних і цінних книг за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3‑й поверх. Термін експонування: 03 – 15 листопада 2022 р.

Для пошуку додаткових даних про життєвий та творчий шлях Б. Лепкого радимо скористатися електронними ресурсами та традиційними картковими каталогами Бібліотеки, зокрема, пошуковим апаратом і документами з фонду зазначеного вище відділу.

Інформацію підготовлено відділом  РЦК

1/22
	Лепкий Б. С. Кара та інші оповідання / Богдан Лепкий. – Львів : Накладом Укр.-рус. вид. спілки, 1905. – 167, [6] с. – Прижиттєве вид.   Шифр зберігання: Рк Ш44(4Укр) Л48 Електронна копія: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=14005   Представлено прозову збірку творів українського письменника, літературознавця, перекладача, громадського діяча й художника Богдана Лепкого (1872-1941). Автор на прикладі героїв своїх оповідань змальовує життя простого селянина, священика, вчителя, які тяжкими обставинами загнані у безвихідь, обплутані павутиною забобонів, з яких їм несила вирватись.