Понеділок, 26 лютого 2024

Новини і події

«<Лютий 2024 >»
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

Видання видатних бібліографів та книгознавців
в особовій колекції Степана Сірополка (1872–1959),
українського вченого, громадського та політичного діяча

 

Віртуальна виставка, яку підготував відділ рідкісних і цінних книг (ВРЦК) до Всеукраїнського дня бібліотек, має на меті продовжувати шляхетну місію бібліотекарів – знайомити користувачів з багатющими фондами нашої бібліотеки. Велику цінність фонду ВРЦК становлять особові колекції, серед яких чи не найцінніша – колекція Степана Онисимовича Сірополка (1872–1959), визначного українського книгознавця, бібліотекознавця, культуролога, журналіста, педагога.

Зібрані вченим унікальні архів і приватна бібліотека довгий час зберігала в Празі його дочка – професор педагогіки Олександра Сірополко. У 1997 р., за її заповітом, зібрання С. Сірополка поповнило фонди Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Степан Онисимович Сірополко народився 15 серпня 1872 р. в селі Обичів Прилуцького повіту, що тоді був у складі Полтавської губернії (нині – Чернігівська область). На початку своєї професійної діяльності Степан Онисимович керував бібліотечно-архівним відділом Міністерства народної освіти, який формував державну політику в галузі бібліотечного будівництва. У програмі, розробленій С. Сірополком до 1-го Всеукраїнського з'їзду бібліотекарів, були окреслені головні напрями бібліотечної політики молодої держави – заснування Національної бібліотеки та Книжкової (за тодішньою орфографією – Книжної) палати, розвиток та впорядкування бібліотечної мережі тощо. У програмі особливу увагу було приділено фаховій підготовці бібліотекарів, їхньому правовому й матеріальному стану, а також утворенню об'єднань, спілок, проведенню з'їздів, що сприяло б запровадженню демократичних засад у бібліотечній справі. Програма відповідала загальноєвропейському процесу, будівництву національної позашкільної освіти.

Коли Директорія УНР через наступ більшовиків змушена була переїхати до Кам'янця-Подільського (1919), С. Сірополко викладав у державному Українському університеті й водночас був директором бібліотеки цього навчального закладу. Завдяки його діяльності бібліотека швидко стала однією з кращих книгозбірень періоду Української революції. Після поразки визвольних змагань, у 1920-му, С. Сірополко разом з урядом УНР мусив покинути рідну землю. В еміграції він виконував обов'язки товариша (заступника) міністра народної освіти, залишаючись в уряді УНР до кінця 1924 р, активно працював сам й об'єднував свідомих і відданих своїй справі культурно-освітніх діячів. Діяльність С. Сірополка в цей час значною мірою сприяла налагоджуванню книгодрукування у таборах інтернованих, що з часом дозволило забезпечити українськими книгами ці табори у Вадовицях, Каліші, Ланцуті, Стрілкові, Щипйорно та ін. Ці видання склали певну частину колекції.

Найбільш ґрунтовною його працею цієї доби вважають «Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія і практика бібліотечної справи» (Львів, 1924). Більшість принципів діяльності бібліотек, що були викладені С. Сірополком у підручнику, не втратили актуальності й дотепер. Наприклад, автор чітко формулює головні засади, яких мають дотримуватись народні, а нині публічні бібліотеки, в процесі комплектування, зокрема:

1) враховувати попит, думку читачів і ступінь їхньої підготовки;

2) при формуванні фонду уникати будь-якої однобічної політичної, національної та релігійної орієнтації: бібліотека «...повинна по змозі задовольняти різні напрями й погляди читачів, дбаючи про те, щоб кожна літературна, наукова, філософська та інша течія знайшла собі місце в бібліотеці, як вона найшла собі місце в житті»;

3) «говорити народу правду і лише правду. Ніякого затемнення, ніякого накручування в цей або інший бік, хоч би політична потреба хвилі вимагала прихилення світогляду. Девізою нашою повинно бути в тім напрямі незабутні ніколи слова М. Драгоманова «Неправда - не просвіта!»;

4) найбільша увага – підростаючому поколінню, яке повинне мати вільний доступ до шедеврів світового письменства у перекладі рідною мовою;

5) пріоритетне місце у фонді має належати художній літературі.

Ця праця стала першим українським підручником з бібліотекознавства, що було підставою для обрання С. Сірополка Почесним членом товариства «Просвіта» у Львові. На початку 1925 р. С. Сірополко переїхав до Чехословаччини, де розпочав працю в освітніх установах. Водночас він займався науковими дослідженнями, що тривали до кінця його життя. Десятки статей, присвячених проблемам шкільництва, упродовж багатьох років з'являлися в українських журналах, часописах, календарях, зокрема таких, як «Шлях виховання і навчання», «Бібліотечний порадник», «Книжка», «Книголюб», «Наша культура» тощо.

Діяльність Степана Сірополка не обмежувалася освітою, педагогікою, бібліотечною справою. Він працював у галузі журналістики й книгознавства. Обирався головою Спілки українських журналістів та письменників на чужині. Був активним членом Українського історико-філологічного товариства, Комітету допомоги голодним в Україні. Брав активну участь у діяльності гуртка приятелів українського пласту, був багатолітнім членом управи й секретарем «Музею визвольної боротьби України» у Празі, а також почесним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Загалом творчий доробок науковця становить близько 500 статей, монографій, рецензій, підручників з проблем позашкільного виховання, шкільництва, народної освіти, бібліотекознавства, книгознавства і бібліографії. У працях вченого сформульовані теоретичні та методологічні підходи, які дозволяють дослідникам концептуально вибудовувати зміст сучасної науки. Земний шлях С. Сірополка закінчився 25 лютого 1959 р. в Празі.

Для цьогорічної виставки було відібрано 23 книжки з колекції, яка саме через укомплектування її основної частині творами друку, виданими поза межами радянської України, має у своєму складі цілком унікальні видання. Представлено творчий доробок сімох видатних бібліографів та книгознавців, а саме: Дмитра Балики, Лева Биковського, Михайла Галущинського, Михайла Годкевича, Юра Іванова-Меженка, Сергія Маслова й самого Степана Сірополка. Кожному вміщеному блоку інформації з бібліографічними описами книг і анотаціями до них передують коротенькі біографічні довідки про авторів. Для збереження максимальної автентичності відтворення тогочасних реалій бібліографічний опис видань складено із дотриманням орфографії оригіналів.

Колектив відділу сподівається, що в подальшому ми продовжимо знайомити усіх, хто любить читати, цікавиться славетною історією нашого народу та його культурою, з нашими фондами: у наступному році підготуємо до Всеукраїнського дня бібліотек нові виставки видань з колекції С. Сірополка, позаяк вона містить ще багато цікавого й цінного матеріалу. Оскільки це справа майбутнього, для пошуку наукових праць видатних вчених у царині бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства нині пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами.

Відділ рідкісних і цінних книг, окрім віртуальної виставки, підготував традиційну книжкову, з якою можна ознайомитись в читальному залі нашого структурного підрозділу (кімн. 212, третій поверх приміщення бібліотеки, Набережно-Хрещатицька, 1), де вона буде експонуватись із 29.09.22 по 11.10.22.

 

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Г. П. Нелипа 

1/30

Балика Дмитро Андрійович (1894–1971) – бібліотекознавець, бібліограф, професор з 1927 р. Із 1927‑го по 1930 р. працював в Українському науковому інституті книгознавства. У 1920‑х роках обґрунтував теорію бібліологічної педагогіки. Його наукові розвідки того часу спрямовані на створення предметного каталогу, бібліотечної технології, методики спілкування з читачем. Д. Балика розробив «Анкету‑відгук на прочитану книгу». На початку 1930‑х років переїхав до м. Горького (нині – Нижній Новгород); це допомогло йому уникнути репресій, оскільки вже в резолюції 1‑ї бібліографічної наради в Києві (6–9 червня 1931 р.) його прізвище було названо серед діячів бібліотечної справи, які чинили «класово‑ворожий опір».