Субота, 1 жовтня 2022

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 205-річчя від дня народження М. І. Костомарова (1817-1885), українського історика, письменника, публіциста, критика, етнографа, фольклориста,

громадсько-політичного і культурного діяча 

 

imageМикола Іванович Костомаров посідає чільне місце в сузір‘ї визначних вітчизняних мислителів, учених, політичних і культурних діячів ХІХ ст. Він відомий талановитий історик, громадський діяч, письменник, літературознавець, фольклорист і педагог.

Миколі Костомарову належить заслуга заснування першої таємної української політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, програма якого передбачала скасування кріпосного права, встановлення соціальної рівності та свободи слова, боротьбу проти самодержавного режиму централізму.

Вчений був ініціатором створення популярної літератури для самоосвіти народу, порушував питання народної освіти рідною мовою та педагогічні проблеми, став одним із засновників недільних шкіл.

Микола Костомаров перший фаховий український літературний критик, який виробляв її науково-методологічні основи, один із організаторів української журналістики, видавець і популяризатор творів українських письменників, насамперед Т. Шевченка.

Микола Іванович Костомаров (псевдоніми – Ієремія Галка, Іван Богучаров, Николай Н., Равві та ін.) народився 4 (16) травня 1817 року, в слободі Юрасівці Острогозького повіту Воронезької губернії. Батько його – Іван Петрович походив із козаків-переселенців, які заснували Острогозький полк, мати – Тетяна Петрівна була крипачкою-покоївкою в маєтку І. П. Костомарова. Офіційний шлюб із нею Іван Костомаров узяв уже після народження сина. Отже, Микола як позашлюбна дитина, не усиновлена батьком (загинув у 1828 р.), юридично вважався кріпаком, аж доки його мати, по смерті чоловіка відступивши його родичам частину спадщини, домоглася звільнення сина з кріпацького стану.

У 1833-1837 рр. М. Костомаров навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Вивчаючи світову історію, він звертає увагу на те, що в її джерелах говориться тільки про видатних державних діячів чи закони й установи і нехтується життям народної маси.

Перебування в атмосфері тогочасного українського літературного процесу, зокрема спілкування з П. Гулаком-Артемовським, Г. Квіткою-Основ‘яненком, А. Метлинським, а особливо з І. Срезневським та членами його літературного гуртка, спонукало Костомарова до писання творів українською мовою. На початку 1838 р. він створив трагедію «Сава Чалий», а протягом 1839-1840 рр. виходять його віршовані збірки «Українські балади» і «Вітка». У 1841 р. була опублікована друга його історична трагедія «Переяславська ніч». Того ж року він подає на захист магістерську дисертацію «О причинах и характере унии в Западной России». Однак після тривалого розгляду в Харкові й Москві міністр народної освіти С. Уваров відхиляє її й наказує знищити весь тираж.

Після закінчення університету Костомаров деякий час (улітку 1837 р.) служить юнкером у драгунському полку, що стояв в Острозьку, але невдовзі звільняється «по неспособності». У цей період він уперше звертається до вивчення історичних джерел в архіві повітового суду, наполегливо вивчає французьку, італійську, німецьку, чеську та польську мови, займається перекладами з давньогрецької й чеської мов. Інтерес вченого до визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького спонукає його переїхати на роботу ближче до місця цих історичних подій – у Київський учбовий округ. У вересні 1844 р. він стає викладачем історії в Рівненській гімназії. Костомаров відвідує місця битв, записує перекази, народні пісні й легенди про бувальщину.

1845 р. Микола Іванович був переведений до Києва на посаду вчителя історії Першої  київської гімназії; у червні 1846 р. обраний ад‘юнкт-професором кафедри історії Київського університету. Ще з 1843-1844 рр. Костомаров був знайомий із П. Кулішем, М. Гулаком і В. Білозерським, а працюючи в університеті, зійшовся з О. Марковичем. З ними він вів розмови про загальнослов‘янські проблеми, які із сфери науки і літератури дедалі більше переходили у сферу політичну. Так виникла ідея федерації вільних слов‘янських народів на зразок давніх грецьких республік або Сполучених Штатів Північної Америки. В бесідах про організацію товариства брали участь Т. Шевченко та Д. Пильчиков. З метою реалізації своїх політичних ідей у грудні 1846-січні 1847 рр. вирішено було утворити Кирило-Мефодіївське братство, статут якого написав М. Костомаров. Програмні засади товариства були викладені в «Книзі буття українського народу», яка стала першим маніфестом прогресивної української інтелігенції, декларацією соціальних і національних прав слов‘янських народів.

Товариство внаслідок доносу наприкінці березня 1847 р. було викрите, а М. Костомаров разом із Т. Шевченком та іншими його членами заарештовано. Після річного ув‘язнення в Петропавловській фортеці вчений був засланий під нагляд поліції до Саратова із забороною «служить по ученой части». У Саратові він перебував  упродовж 1849-1858 рр.

М. Костомарова звільнили із заслання восени 1856 р., однак заборона працювати «по ученой части» не була знята. Він здійснює подорож за кордон, наїздить до Петербурга, де відвідує Т. Шевченка. У квітні 1859 р. був запрошений очолити кафедру російської історії в Петербурзькому університеті як екстраординарний професор.

60-70-ті роки взагалі були найпліднішим періодом у діяльності Костомарова. Поряд із В. Білозерським і П. Кулішем він бере участь в організації й виробленні програми першого українського журналу «Основа». На його «вівторках», де збиралися визначні представники науки і літератури Росії й України, велися дискусії з приводу звільнення селян, обговорювалися політичні, філософські й естетичні питання.

У 70-80-ті роки, інтенсивно працюючи в царині історичної науки (в цей час з‘являються такі відомі його праці, як «Руина», «Мазепа», «Личность царя Ивана Грозного» та ін.), Микола Іванович бере активну участь у громадському житті, зокрема у виробленні принципів університетської реформи та проекту заснування вільного університету. Виступає як літературний критик, веде багаторічну полеміку щодо української мови й літератури («Малорусская литература», «Мое украинофильство в «Кудеяре», «Малорусское слово», «Украинофильство» та ін.).

Незважаючи на погіршення стану здоров‘я Костомаров закінчує 1885 р. видання 12 томів «Актов Южной и Западной России», збирає матеріали з історії України, переробляє і доповнює свою магістерську дисертацію.

Помер Микола Іванович Костомаров 7 (19) квітня 1885 р. в Петербурзі і був похований на Волковому кладовищі. В труну його друзі поклали найвизначнішу його історичну працю «Богдан Хмельницкий».

До 205-річчя від дня народження М. І. Костомарова (1817-1885), українського історика, письменника, публіциста, критика, етнографа, фольклориста, громадсько-політичного і культурного діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. Експозиція вміщує найвідоміші роботи письменника та статті з періодичних видань про його життєвий і творчий шлях.

 

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Круліковська Оксана.

 

 

1/46

Костомаров, М. І.

Твори : в 2 т. / М. І. Костомаров. – Київ : Дніпро, 1990.

Т. 1 :  Поезії, драми, оповідання / передм., прим. В. Л. Смілянська, 1990. – 537, [1] с. : іл., портр.

 

Шифр зберігання: М894-1

 

Двотомник охоплює всю художню спадщину письменника.

До першого тому ввійшли поезії різних років життя, поетичні переклади, історичні драми «Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Елліни Тавріди» та ін., а також соціально-психологічні оповідання.