Aбонемент

До 135–річчя від дня народження Леся Курбаса (1887–1937),

українського режисера, актора, теоретика театру,

драматурга, публіциста, перекладача

Лесь Курбас (справжнє ім'я та по батькові – Олександр-Зенон Степанович; псевдоніми та криптоніми – Зенон Маслевич, Контрабас, Л. К., Л-ь;) народився 25 лютого 1887 р. в місті Самбір (нині Львівської області) в родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Дитинство й юнацькі роки пройшли в селі Старий Скалат на Тернопільщині.

Навчався на філософському факультеті Віденського (1907 р. – 1908 р., 1911 р.) та у Львівському (1908 р. – 1910 р.) університетах. Закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

Працювати почав в театрі Гната Хоткевича, згодом – у «Руській бесіді», у складі якої свого часу виступали Лесеві батьки.

1915 року в Тернополі заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Упродовж 1916 р. працював у  театрі М. К. Садовського. На початку 1917 р. створив театральну групу, а невдовзі – «Молодий театр», в якому був актором і режисером. 1919 року відбулося об'єднання «Молодого театру» з Українським драматичним театром ім. Т. Шевченка. 1920 року створив з іншими акторами Київський драматичний театр («Київдрамте»). У травні 1921 р. колектив «Київдрамте» було переведено до Харкова як Державний мандрівний зразковий театр.

У 1922 р. створив і став директором та художнім керівником мистецького об’єднання «Березіль» з режисерською лабораторією, в рамках якого Л. Курбасу вдається відійти від суто психологічного театру на користь театру перетворення. Він європеїзував український національно-етнографічний театр і стиль акторської гри, вивів його на орбіту передових мистецьких шукань світу (експресіонізму, конструктивізму), дав зразки оригінального синтезу традицій українського національного театру з найновішими драматичними формами.

Протягом 1924-1925 pp. Лесь Курбас здійснює спроби опанувати специфіку кінотворчості. Його запросили до Одеської кінофабрики для постановки фільмів «Шведський сірник», «Вендета», «Пригоди МакДональда», «Арсенальці».

1925 року Лесь Курбас отримав звання народного артиста УСРР.

Харківський період філософського театру «Березіль» позначився плідною співпрацею Курбаса з художником Вадимом Меллером та драматургом Миколою Кулішем, що увінчалася створенням таких постановок як «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933) та ін. Ці п'єси спричинили цілу літературну дискусію, яка перетворилась на компанію цькування Курбаса та Куліша, звинувачених у викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Наприкінці 1933 р., за вказівкою влади, його звільнили з посади художнього керівника театру, позбавили звання народного артиста УСРР, а згодом заарештували. 9 квітня 1934 р., за вироком суду, Курбас отримав п'ять років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом – у Соловецькому таборі особливого призначення. Бувши в’язнем, у 1936-1937 pp. він здійснив постановки п'єс «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, «Аристократи» М. Погодіна, «Інтервенція» Л. Славіна, «Учень диявола» Б. Шоу та ін. Влітку 1937 р. особлива трійка Управління НКВС Ленінградської області РРФСР засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Леся Курбаса розстріляли 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія).

У 1957 р. Леся Курбаса посмертно реабілітовано за відсутністю складу злочину. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367  повернув Л. Курбасу звання «Народний артист УСРР».

Лесь Курбас зіграв величезну кількість ролей, найбільш відомі з них, зокрема, такі: Гірей, Михайло («Маруся Богуславка», «Не так сталося, як гадалося» М. Старицького); Іван, Гнат («Суєта», «Безталанна» І. Карпенка-Карого); Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Корній («Чорна пантера і білий ведмідь» В. Винниченка), Астров («Дядя Ваня» А. Чехова), Адвокат («Живой труп» Л. Толстого), Збігнєв («Мазепа» Ю. Словацького).

Займався також педагогічною діяльністю. Викладав у Київському (1922 р. – 1926 р.) та Харківському (1926 р. – 1933 р.) музично-драматичних інститутах. Розробляв студійні програми акторського мистецтва, техніку актора та ін. Виховав плеяду українських режисерів і акторів Ф. Лопатинського, Б. Тягно, Н. Ужвій, П. Масоху, З. Пігулович, С.  Шагайду, Л. Подорожнього та ін.

Він автор книг «Шляхи українського театру» і «Березіль» (1927 р.), агітп’єс, драм, численних статей: «Молодий театр. Генеза – завдання – шляхи», «Театральний лист», «Нова німецька драма», «На грані (Про Молодий театр)» та ін. За його ініціативою видавалися журнали «Театральні вісті», «Радянський театр» і «Барикади театру».

 Відомий Л. Курбас і як перекладач. Серед його перекладів: з німецької мови – «Мистецтво вмирає» В. Обюртена, «Молодість» М. Гальбе, «Войцек» Г. Бюхнера, «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера; з польської – «Йоля» Ю. Жулавського; з французької – «Останній лист» В. Сарду; норвезької – вірш «Березіль» Б. Б'єрнсона та ін.

З метою увічнення пам’яті видатного українського митця, до 100-річного ювілею від дня народження, ім'я Курбаса було внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО. 1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль». Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса. У 1994 р. створено Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, засновано премію його імені. 2002 року відкрито пам'ятник Лесю Курбасу в Києві. Національним Банком України до 120-річчя від дня народження режисера було введено в обіг ювілейну монету. У Старому Скалаті на Тернопільщині діє меморіальний музей-садиба Леся Курбаса.

До 135–річчя від дня народження Леся Курбаса (1887–1937), українського режисера, актора, теоретика театру, драматурга, публіциста, перекладача в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку, яка знайомить з творчим доробком митця.

На виставці представлені документи й публікації з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

 відділу соціокультурної діяльності Кириленко Т. І.

1/53
	Курбас, Л. Березіль : із творчої спадщини / Лесь Курбас ; упоряд. М. Г. Лабінський. — Київ : Дніпро, 1988. — 517, [1] с. : іл., фото. Шифр зберігання: Б269686    Книга є першою ґрунтовною спробою відкрити духовну спадщину видатного Леся Курбаса. В ній зібрано значну частину теоретичної та педагогічної спадщини митця-новатора. У виданні опубліковано його щоденникові записи, лекції з режисури, вибрані статті та виступи, переклади та ін. Названо основні акторські ролі Леся Курбаса, а також постановки та кінофільми під його керівництвом, наведено бібліографію статей, рецензій, виступів та інтерв’ю. https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=5601