 Четвер, 25 квітня 2024
 | ||||||||||||
Навігаційне менюПро бібліотеку
Каталоги
Послуги
Навігаційне менюГромадська приймальня
Публічні закупівлі
Графік роботиЧетверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів). |
Освіту він здобув у двокласній школі, а далі – у Новобузькій учительській семінарії, яку скінчив у 1895 р. Саме в цьому навчальному закладі Спиридон захопився літературою. Навчання проводилося російською мовою, тож знання рідної мови та любов до неї хлопець виніс із батьківської хати. Ознайомлення з українською літературою почалося пізніше, десь у 1900 р., коли юнак прочитав антологію української літератури «Вік», «Кобзар» Шевченка та інші книги. В юнацькі роки сформувалися й суспільно‑політичні погляди Черкасенка. На горищі училища він знайшов старі примірники популярного в ті часи тижневика «Нива», в яких містилися статті, де критикувалася тогочасна влада. Ця публіцистика справила на юнака неабияке враження. Завдяки одному із вчителів і заможним друзям, які мали кошти передплачувати часописи, хлопчина знайомився з тогочасними новинками красного письменства. У шкільній бібліотеці він віддавав перевагу творам класиків. Любов до читання поступово переросла в пристрасне захоплення літературою. Від 1895 р. С. Черкасенко працював учителем: спочатку у народних школах Катеринославщини, потім його було переведено на Лідіївські копальні (селище Юзівка на Донбасі). Там він жив і працював дев’ять років – з 1901‑го до початку 1910‑го: навчав шахтарських дітей грамоти, провадив культурно‑освітню роботу. Там прокинулася потреба у власній творчості: він почав писати вірші, оповідання на добре знану йому тему шахтарського життя й побуту. Тяжку шахтарську працю було відтворено у збірці дитячих творів «Маленький горбань та інші оповідання» (1910–1912) та в збірці «Вони перемогли» (1917). Низку прозових творів було присвячено й долі учительства. На початку 1910 р. письменник переїхав до Києва, де співробітничав в педагогічному журналі «Світло», газеті «Рада», товаристві «Українська школа», в журналах «Літературно‑науковий вісник» та «Дзвін». Для цих видань С. Черкасенко писав статті, оповідання та фейлетони. Початок Першої світової війни перервав активну журналістську роботу С. Черкасенка: українські періодичні видання були закриті. У ці непрості часи С. Черкасенко почав працювати в театрі М. Садовського, де посідав різні адміністративні посади, здійснював режисуру, допомагав організовувати театральне життя Києва. У театр С. Черкасенко прийшов не випадково – він уже був автором кількох оригінальних творів: драм «Хуртовина» (1908), «Земля» (1913), драматичних мініатюр «Жах», «Повинен» (1908), драматичних поем «Про що тирса шелестіла…» і «Казка старого млина» (1913–1914), комедій, сценічних переробок. У 1918 р. вийшли друком «Страшна помста. Драматична казка на 5 картин» – переробка однойменного твору М. Гоголя, в якій на відміну від оригіналу С. Черкасенко створив варіант побутово‑історичної драми, і «Чорна Рада. Картина козацького життя XVII ст.» – сценічна версія роману «Чорна Рада» П. Куліша. У 1917 р., а особливо у 1918‑му, в часи УНР, дбаючи про розвиток української школи як педагог, С. Черкасенко займався укладенням читанок і букварів («Читанка» I, II Ш, IV, «Буквар», «Рідна школа», «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). У 1919 р., ще у складі театру М. Садовського, митець переїхав до Кам’янця‑Подільського, куди тікали від наступу більшовиків урядові та культурно‑освітні інституції. Саме звідти, за дорученням уряду УНР, письменник відбув у відрядження до Відня з метою укладання підручників для українських шкіл. Про високу фахову якість і універсальність у часі підручників С. Черкасенка свідчить той факт, що на початку 1920‑х років Нарком Освіти УСРР використовував його читанки і замовляв їх друк у Лепцизі, щоправда піддавши їх певній цензурі в тодішньому дусі. В Австрії С. Черкасенко почав видавати українські книжки, а також працювати в еміграційних видавництвах «Дзвін», «Українська школа», «Земля». На жаль, вони поступово припинили свою діяльність. Невдовзі С. Черкасенко залишив Відень і переїхав ближче до українського середовища – до Ужгорода, що після розвалу Австро‑Угорщини увійшов до складу Чехо‑Словацької республіки як головне місто Підкарпатської Русі. В Ужгороді С. Черкасенко знову зустрівся і почав співпрацювати з М. Садовським, який очолював просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром Микола Садовський повернувся в Україну, Спиридон Феодосійович став театральним референтом товариства «Просвіта», а також повернувся до оригінальної драматургії, створивши як п'єси зі складною історичною й філософською проблематикою, вишуканою поетикою – драми «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), так і низку п’єс для учнівської молоді, зокрема про спортивну організацію пластунів (скаутів) – «Вечірній гість» (1924), «Сміх» (1924), «Лісові чари» (1924), «Бідний Лесько» (1926), «Лібуша в таборі» (1925), «Хай живе життя» (1930), «Вигадливий бурсак» (1937), «До світла, до волі» (1937). Майже всі вони адресовані дитячій аудиторії, мають пригодницький сюжет і привабливих героїв. Захопившись пластовою формою виховання, він підносив життя у єдності з природою, вчив її любити; прославляв такі моральні риси, як чесність, взаємодопомога, доброта. Виразна, яскрава мова, якою написані ці п’єси, сприяла розвиткові української літературної мови на Закарпатті. С. Черкасенко співпрацював із товариством «Пласт» на Закарпатті і пластовими виданнями: він публікував там статті, оповідання, п’єси й навіть пісні. У журналах «Пласт» і «Ватра» він розмістив кілька перекладів зі світової скаутської літератури. У цей період він опублікував гімн закарпатських скаутів: «Гей, пластуни! Гей, юнаки!..». Разом з Марійкою Підгірянкою він також брався видавати й упорядковувати популярні журнали для шкільної молоді: «Пчілку», «Віночок», «Наш рідний край», які сприяли вихованню молодіжного патріотичного руху в краї. В Ужгороді С. Черкасенко жив по 1929 р. У 1926 р. громадськість Закарпаття відзначила його 50‑річчя. Критик і письменник В. Ґренджа‑Донський присвятив С. Черкасенкові велику статтю, опубліковану в журналі «Наша земля» (січень 1927 р.), в якій прихильно схарактеризував творчість ювіляра. Громадська творча активність і зростаюча популярність письменника занепокоїла тодішню владу Чехо-Словацької республіки. С. Черкасенка звинуватили у співпраці з прогресивними силами краю, навіть у зв’язках із комуністами, незважаючи на антибільшовицьку спрямованість поетичної творчості. У 1929 р. йому було запропоновано протягом трьох діб покинути межі Закарпаття. Письменник виїхав до с. Горні Черношице на околиці Праги. Він мешкав у скромному приміщенні, бідував, однак не полишав літературної праці. Наприкінці 1920‑х – на початку 1930‑х років С. Черкасенко звернувся до історичної драми: «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1931). Тривалий час С. Черкасенко виношував задум написати драматичну трилогію під назвою «Степ». У вересні 1928 р. він завершив роботу над першою частиною – історичною драмою «Северин Наливайко» (вийшла друком у 1934 р.); друга частина – «Богдан Хмель» – залишилася неопублікованою; про написання третьої частини відомості відсутні. Матеріалом для «Северина Наливайка» стала розвідка П. Куліша «Почини лихоліття ляцького і перві козацькі бучі» (1865) та його «староруська драма» «Цар Наливай» (1900). С. Черкасенко лише відштовхнувся від Кулішевого матеріалу, створивши цілком самобутній твір. Він показав козацтво відважним лицарством, що виборює волю й незалежність України. Історичні драми «Коли народ мовчить» (1933) і «Вельможна пані Кочубеїха» (1936) присвячені добі Івана Мазепи, у них відтворено стосунки старого гетьмана з Мотрею Кочубеївною та його намагання визволити Україну з‑під російського ярма. В останні роки життя фізичний та моральний стан С. Черкасенка погіршували не тільки побутові умови; боляче вражали новини, що надходили з України, – про голодомор, масові репресії та нищення культури. Страшним ударом для митця стала звістка, яку він одержав в березні 1939 р., про загибель сина, який брав участь у боротьбі за українську державність на Карпатській Україні. Доживав віку він хворим, у злиднях, під доглядом ченців. Помер С. Черкасенко 8 лютого 1940 року, похований на Ольшанському цвинтарі в Празі поряд з могилами О. Олеся, С. Русової, В. Немировича‑Данченка. Псевдоніми митця: Черкасен, Аматор, Викторович С., Грицько Г., Дід, Киянин, Кіпчук Віктор, Педагог, Подолянин, Провінціал, Свій, Скептик, Спостережливий, Петро Стах, Стеценко К., Театрал, Тодосієнко С. та ін.; криптоніми: К. С, П. С, С. Т., С. Ч., П‑л, С‑ко, Ч‑енко Ч. Спиридон Черкасенко жив у буремні часи: він був свідком двох революцій – 1905‑го та 1917 років, Першої та Другої світових воєн, визвольних змагань. Він був дієвим учасником національно‑визвольного руху українців, активним суспільним і культурним діячем початку ХХ ст. Доля склалася так, що він мешкав послідовно в Російській імперії, Українській Народній Республіці, Першій Австрійській Республіці та Німецькій Австрії, Чехо-Словацькій республіці, а помер у країні, яка певний час була складовою частиною Третього рейху. Він спілкувався, листувався та знався з чисельною плеядою відомих культурних і суспільних діячів – українських і закордонних, і його біографія відображає всі складні перипетії першої половини ХХ ст. на теренах України й Західної Європи. Через світоглядний вибір С. Черкасенка його ім'я було викреслене з літературного процесу в Україні ще на початку 30‑х років, біографію не було досліджено його сучасниками, які тут проживали, і тільки через 60 років його твори знову посіли належне місце в історії української літератури. Повернення творів письменника українському читачеві відбулось у 1991 р. – у видавництві «Дніпро» вийшов двотомник С. Черкасенка загальним обсягом 1560 сторінок (82,32 ум. друк. арк.), накладом 30 000 примірників; упорядник, автор передмови й приміток академік Олекса Мишанич. Творчість митця сьогодні перевидається й активно досліджується, розширюючи наші уявлення про літературний процес кінця XIX – початку XX ст. Біографію та багатогранну творчість С. Черкасенка вивчають у школі на уроках української літератури. На слова його віршів написані пісні. За мотивами роману «Пригоди молодого лицаря» український кінорежисер Сергій Омельчук створив художній фільм «Дорога на Січ» (1994). З ініціативи місцевого осередку Новобузької «Просвіти» було створено Новобузький районний благодійний фонд імені С. Ф. Черкасенка. До 145‑річчя Спиридона Феодосійович Черкасенка в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку творів митця зі списком літератури про нього (до списку літератури можна перейти за гіперпосиланням). Бібліографічні описи та короткі характеристики видань подано за хронологічним принципом виходу друком перших видань, а почасти згруповано відповідно до тематики творів. На виставці представлено документи як з фонду відділу рідкісних і цінних книг, так і сучасні видання С. Черкасенка із загального фонду НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами. Під час підготовки віртуальної виставки було також використано електронні ресурси інших закладів культури, зокрема Педагогічного музею України, Миколаївської ОУНБ та Миколаївської обласної бібліотеки для дітей ім. В. О. Лягіна. Інформацію підготувала головний бібліотекар
| |||||||||||
Бібліотека
Український письменник, поет, драматург і педагог Спиридон Феодосійович Черкасенко народився 24 грудня (11 грудня – за старим стилем) 1876 р. в невеличкому містечку Херсонської губернії (нині – Миколаївська область) у селянській родині. Дитинство письменника минало серед широких степів та в старому батьківському яблуневому садку, де, як він згадував, малий хлопчина блукав неначе в лісі.