Неділя, 24 листопада 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 80-річчя від дня народження Леся Танюка (1938–2016),

українського режисера, театрознавця, перекладача, громадського діяча

 

imageЛеонід (Лесь) Степанович Танюк – український режисер театру і кіно, сценарист, театральний критик, поет, перекладач, громадський, культурний і державний діяч. Народний артист України. Депутат Верховної Ради України І-V скликань.

Народився 8 липня 1938 року на Київщині в родині вчителів. Під час німецько-радянського збройного конфлікту 1941–1945 років перебував разом з батьками у концтаборах Німеччини.

У зв’язку із забороною проживати після війни у Києві, сім’я Танюків оселяється на Волині де пройшло дитинство і юність майбутнього митця.

Після закінчення середньої школи у Луцьку Лесь Танюк працював ливарником-формувальником на заводі ім. Хрущова, і, заробивши трудовий стаж, поступив до Ківерцівського технікуму з підготовки культурно-освітніх працівників (нині – Волинський коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського). Згодом був прийнятий в акторську трупу Волинського обласного музично-драматичного театру (Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка), де працював упродовж 1957-1958 років.

З 1958 по 1963 рр. Л. Танюк здобував вищу освіту в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині – Київський національний університет театру, кіно і телебачення). Навчався на курсі учня Леся Курбаса – видатного українського актора і режисера Мар’яна Крушельницького.

На початку 1960-х Лесь Танюк був обраний головою Клубу творчої молоді м. Києва, навколо якого гуртувались студенти київських вишів, а також майбутні відомі дисиденти-шістдесятники: літератуознавці, поети, художники, вчені. Членами Клубу, зокрема, були Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, Станіслав Тельнюк, Алла Горська, Віктор Зарецький Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Сергій Білокінь, Мирослав Пиріг та ін. При Клубі Л.Танюк створив авторську студію, в якій ставив п’єси І. Драча, М. Куліша, Б. Брехта. У театрах Львова, Одеси, Харкова здійснив постановки низки вистав, сред яких – «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Маклена Граса» М. Куліша (обидві – 1963), «Правда і кривда» М. Стельмаха (1964).

Через переслідування з боку місцевої влади Лесь Танюк виїхав до Москви, де працював режисером у Московському художньому академічному театрі ім. М. Горького, Московському драматичному театрі ім. К. Станіславського, Московському драматичному театрі ім. О. Пушкіна, Московському академічному театрі ім. В.Маяковського, театрі ім. Моссовєта, Центральному дитячому театрі. Вів правозахисну діяльність, багато перекладав. Його творчий доробок у галузі перекладу складають твори Шекспіра, Аполлінера, Гейне, Тагора, Піранделло, Брехта; монографія Городона Крега «Про мистецтво театру»; романи Джойса Кері і Жозефа Кесселя; п’єси драматургів народів СРСР, Польщі, Болгарії, Німеччини.

Серед театральних постановок московського періоду (1965–1986) найбільш відомі – «Гусяче перо» С. Лунгіна (1965), «Казки Пушкіна» (1966), «Пітер Пен» Дж. Барі (1968), моновистава «Цар Федір Іоанович» О. Толстого, «Пан де Пурсоньяк» Ж.-Б. Мольєра (1971), «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (1976), «Принц і жебрак» М. Твена (1980) та ін.

За виставу «Казки Пушкіна» Лесь Танюк був висунутий на Державну премію СРСР (1967-1968), але через підписання листа на захист дисидентів Володимира Буковського, поета Юрія Галанского та Олександра Гінзбурга його ім’я виключили зі списку.

Загалом, режисерський доробок Леся Танюка складає понад 50 спектаклів, поставлених на сценах театрів України й Росії, проте більша половина з них була заборонена цензурою. Під забороною опинились і поетичні збірки Л. Танюка: «Червона калина» (1960–1961), «Я вчора був Гамлет» (1963–1968), поэма «Натюрморт».

Серед виданих книжок – збірка поезій «Сповідь» (1968 р.), «Мар’ян Крушельницький» (1974), «Хроніка опору (Матеріали ГКЧП)» (1991), «Монологи: театр, культура, політика» (1994), «Хто з’їв моє м’ясо?» (1994), «Парастас» (1998), «Лінія життя» у 2-х томах (2004), «Кому закони не писані?» (2003), «Vita memoriae» (2017) та ін. Із 2004 р. виходить у світ 60-томне видання «Щоденників», які Л. Танюк вів упродовж 50 років. На сьогодні вийшло друком 37 томів, у яких висвітлено історію народження й погрому шістдесятників, опубліковано документи самвидаву, епістолярію, матеріали закритих судів над дисидентами.

У середині 1980-х років Лесь Танюк повернувся до Києва. З 1986 по 1988 рр. працював головним режисером Київського молодіжного театру (нині – Київський академічний Молодий театр). Організовував і проводив надзвичайно популярні на той час «Київські театральні вечори».

imageУ 1989 р. заснував, а згодом очолив Всеукраїнське товариство «Меморіал» ім. В. Стуса (нині – Українське добровільне культурно-просвітницького правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса).

У роки Незалежності Лесь Танюк виступав як активний політичний, громадський і культурний діяч. З березня 1990 р. по 2007 р. він – депутат Верховної Ради України, голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження (1990–1994), голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (1998–2006). Автор і співавтор понад 60 законів України, зокрема, «Про мови», «Основи законодавства України про культуру», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про видавничу справу», «Про театри і театральну справу», «Про Державний герб України» та ін. Загалом Л. Танюк є автором понад 3 тис. публікацій на теми мистецтвава, філософії та політики.

Був Головою Національної спілки театральних діячів України (1991–2016). Викладав майстерність актора і режисури у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Співавтор сценаріїв кінофільму «Голод-33» О. Янчука (1991), фільму-вистави «Мина Мазайло» С. Проскурні (1991), серії телефільмів із циклу «Розстріляне Відродження».

Нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого 5-го (1998) і 4-го ступеня (2005).

18 березня 2016 року внаслідок тяжкої хвороби Лесь Танюк пішов з життя. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

До 80-річчя від дня народження Л. С. Танюка у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експоновані видання висвітлюють життєвий шлях, а також громадську, політичну і творчу діяльність митця.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 5 липня – 31 серпня 2018 р.

 

 

Інформацію підготувала

головний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності Сливка О. В.