Aбонемент

Книжкова виставка

До 175-річчя від дня народження М. П. Драгоманова (1841–1895), українського публіциста, історика, літературознавця і громадського діяча

Михайло Петровича Драгоманов увійшов в історію як величний мислитель, вчений та політичний діяч. Сильна та неординарна, складна і суперечлива фігура дослідника була в центрі суспільного та культурного життя Російської імперії протягом декількох десятків років ХІХ століття. Людина широких інтересів, глибокої ерудиції, чутливий до суспільних реалій, Драгоманов жив, творив і діяв в конкретних історичних умовах, розвиваючись і змінюючись разом із ними, але залишаючись непорушним в основних своїх переконаннях. Він ставив понад усе інтереси людини, її свободу і права, соціальні, політичні та національні інтереси рідного народу, основи політичної рівності та соціальної справедливості етносів. Суспільний процес розумів як поступальний розвиток політичних і моральних ідей, підпорядкованих внутрішнім законам прогресу. Його політичним ідеалом була федеративна держава, побудована на основах децентралізму і культурно-національної автономії.

Михайло Петрович Драгоманов народився 18 вересня 1841 року у м. Гадяч, на Полтавщині в родині збіднілого дворянина козацького походження. Навчався в училищі Гадяцького повіту, а потім в Полтавській гімназії. Продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету, який закінчив у 1863 році.

Того ж року М. Драгоманов вступив до товариства «Громада», де відбулось його знайомство з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими видатними діячами і представниками української інтелігенції. Беручи активну участь у київській «Громаді», очолював її ліве крило, яке на той час мало прогресивний характер.

Під час навчання в університеті працював учителем в київській гімназії. Після захисту дисертації «Імператор Тиберій» у 1864 році став викладачем, а згодом – доцентом кафедри всесвітньої історії університету. Захистив магістерську дисертацію «Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит» (1869).

Протягом 1870–1873 років Михайло Драгоманов знаходився на стажуванні у Львові, Празі, Цюриху, Відні, Флоренції, Гейдельберзі.

Особливо відомим М. Драгоманов став після публікації серії статей у російській періодиці, де він викладав погляди української громадськості щодо політики Російської імперії.

У 1875 р., звинувачений в українофільстві і сепаратизмі, і за політичну неблагонадійність, Драгоманов був звільнений з університету.

Наступного року він за дорученням «Громади» виїхав за кордон і заснував у Женеві Вільну українську друкарню. Протягом 1876–82 рр. видавав перший український журнал «Громада», в якому публікував свої погляди на національні проблеми і соціалістичні ідеї.

Серед політичних праць цього періоду слід зазначити «Вступне слово до «Громади» (1878), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Пропащий час : українці під Московським царством» (1654-1876), «Історична Польща і великоросійська демократія» (1883).

Підтримуючи в еміграції зв’язки з провідними діячами української культури, встановив контакти з передовою галицькою молоддю, зокрема з О. Терлецьким, В. Навроцьким, І. Франко.

З другої половини 80-х років ХІХ ст. Михайло Драгоманов співробітничав з передовими часописами Галичини. Не приховуючи своїх політичних переконань, активно дискутував  на сторінках таких видань, як «Правда», «Зоря», Діло».

У 1889 році відбувся  розрив з київською «Громадою», внаслідок чого М. Драгоманова було позбавлено фінансової підтримки.

Останні роки життя Михайло Драгоманов провів у Болгарії, де на запрошення Софійського університету з 1889 по 1895 рік, займався науково-педагогічною діяльністю, обіймаючи посаду професора кафедри загальної історії університету.

Драгоманов – автор понад 2 тисяч творів з історії, літературознавства, фольклористики та інших наукових дисциплін.

Вже у своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» (1869) М. Драгоманов засвідчив себе як неординарний історик, із власною концепцією, що суперечила офіційній. У працях «Переднє слово до «Громади» (1878), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1892), «Пропащий час : українці під Московським царством» та інших роботах звертався до багатьох важливих питань історії України ХІV – 1-ї половини ХІХ ст.

У публіцистичних творах «Внутрішнє рабство і війна за звільнення» (1877), «До чого довоювалися (1654-1876)» (1878), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1894) засуджував національне й соціальне поневолення народів Російської та Австро-Угорської імперій.

Як літературний критик висвітлював здобутки українського письменства, його значення та місце в європейській літературі. Брав участь у закордонному виданні творів Т. Шевченка, М. Костомарова та інших українських письменників, докладав багато зусиль для поширення їхньої спадщини в перекладі європейськими мовами.

Михайло Драгоманов – автор багатьох досліджень з українського фольклору. В своїх працях, зокрема таких як «Історичні пісні малоруського народу», у співавторстві з А. Антоновичем; «Малоруські народні перекази» (1876); «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу ХVIII–XIХ ст.»( 1883–1885) дає високу оцінку народній творчості.

З нагоди 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова в Національній парламентській бібліотеці України розгорнуто книжкову виставку.

Експозиція репрезентує видання літературно-критичних, фольклористичних та популярних праць М. Драгоманова, а також сучасні наукові видання, які містять матеріали досліджень життя і творчості видатного вченого.

На виставці представлено документи із фондів НПБУ. Для пошуку інших видань  радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:   

вул. Михайла Грушевського, 2 поверх.  

Термін експонування: 30 серпня – 30 вересня 2016 р.

Інформація підготовлена відділом СКД