«До 160-річчя від дня народження Івана Яковича Франка (1856—1916), українського письменника, драматурга,
вченого, громадського діяча»
Іван Франко — це розум і серце
нашого народу.
Це боротьба, мука і передчуття щастя
України. України і людськості.
Максим Рильський
Іван Якович Франко (27.08.1856—28.05.1916) — поет, прозаїк і драматург; перекладач і літературний критик, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва; публіцист, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф та економіст. Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка, член багатьох наукових товариств слов'янських народів. Активний член демократичного руху в Галичині останньої чверті ХІХ — початку ХХ ст. Автор майже шести тисяч літературних, публіцистичних і наукових творів; вільно писав українською, польською, німецькою та російською мовами, робив переклади з 14 мов, у тому числі східних.
Розпочавши творити в натуралістичному стилі, Франко як письменник став одним із засадничих творців реалізму в українській літературі. Як мовознавець Франко — автор низки праць, де він виступав за єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західноукраїнськими говірковими елементами.
Проблеми світогляду Франка були предметом найбільшої фальсифікації в радянську епоху. На основі аналізу раннього періоду його діяльності і творчого доробку будувалися фальшиві концепції щодо його світогляду; в той же час були заборонені для друку засадничі філософсько-світоглядні праці, де Франко обстоював ідею національної держави.
Полем діяльності Франка-історика було не лише минуле України, а й всесвітня історія. Історико-культурологічні елементи виявляються в наукових працях з літературознавства, книгознавства, економіки, статистики. Учений намагався показати історію людства як закономірний процес висхідного розвитку від первісних примітивних форм суспільного життя до вищих.
Доробок Франка містить понад 100 прозових творів — оповідань, повістей та романів. Першим прозовим твором Франка став роман «Петрії й Довбущуки» (перша редакція — 1875 р.), сюжет якого вибудувано на тлі пошуків скарбів Олекси Довбуша. В історичній повісті «Захар Беркут» (1883) автор оживив картини героїчної боротьби карпатських общин проти монголо-татарської навали в ХІІІ ст. У романі «Для домашнього огнища» (1892), збірці «В поті чола» (1897), повісті «Перехресні стежки» (1899—1900) та інших змальовано всю глибину соціального зла і, водночас, морального розкладу «верхів» тогочасної Галичини. Серед драматичної спадщини Франка вершиною є соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893).
Найбільшої слави Франко зажив як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Його доробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань, скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. На час виходу першої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Франко був уже відомим громадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали й перекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. Наступна збірка «Зів'яле листя» (Львів, 1896) стала шедевром поетичної майстерності, де ліричний герой — людина, яка глибоко відчуває, але мало пристосована до практичного життя. У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви.
Ставлячи перед собою просвітницькі цілі, маючи величезну ерудицію, творчо перероблюючи кращі світові надбання, він прагнув зробити літературу різних країн частиною української культури. Він надавав величезного значення своїй перекладацькій діяльності, в якій чільне місце посідають переклади з античних літератур. За активною участю, з редагуванням і передмовами Франка вийшли у світ окремими виданнями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору. Упродовж творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав низку сонетів Шекспіра, уривки з його останньої п'єси «Буря», драму «Венеціанський купець» і трагедію «Король Лір». Найбільш капітальною працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете.
Видавнича діяльність, що була важливим чинником національно-визвольного руху, посідала особливе місце в житті Франка, повністю відображала увесь спектр його інтелектуальних зацікавлень, починаючи від співпраці в студентському часопису «Друг», де він від 1874 р. розпочав друкувати свої вірші. Франко за своє життя брав участь у підготовці книжкових серій, де було випущено велику кількість творів українських і зарубіжних письменників: «Дрібна Бібліотека» (1878—1880), «Наукова Бібліотека» (1887), що з часом трансформувалася в «Літературно-наукову Бібліотеку» (1889—1897), «Хлопська Бібліотека» (1896—1899), «Белетристична Бібліотека» (1899—1902), «Українсько-руська Бібліотека» (1902—1911), «Універсальна Бібліотека» (1909—1912), «Міжнародна Бібліотека» (1912—1914), «Всесвітня Бібліотека» (1914—1917). Окрім сприяння у виході таких збірників, як «Ватра» (1886—1887), «Веселка» (1887), «Перший вінок» (1887), Франко упорядкував першу антологію української лірики «Акорди» (1903). Він також брав участь майже в кожному томі «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка» і діяльності Українсько-руської видавничої спілки. Із 1899 р. був головним редактором, із 1903-го — відповідальним редактором видання «Літературно-науковий вістник».
У 80-х роках ХІХ ст. Франко дістає визнання як один із провідних українських критиків. Його перу належать статті про поточний літературний процес і найважливіші явища національної культури (статті «Українська література в Галичині за 1886 рік», «Нариси з історії української літератури в Галичині», «Українська альманахова література»). Як співробітник газети «Діло» Франко чимало часу віддає історії Галичини, особливо історії галицько-українського національного й літературного руху. Значним є доробок Франка-критика як рецензента й фольклориста (статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», «Наші коляди»). Серед літературно-критичних виступів цього періоду — огляди найхарактерніших явищ інших літератур, особливо тих, що відбивають естетичну переорієнтацію на реалістичні форми освоєння сучасності (статті про Е. Золя, Гл. Успенського, М. Салтикова-Щедріна), а також ті, що стосуються польсько-українських і українсько-російських літературних взаємин («Адам Міцкевич в українській літературі», «Правове становище української літератури в Росії»). Зазвичай такі статті супроводили Франкові переклади творів різних європейських авторів («Каїн» Байрона, перша частина «Фауста» Гете, поезії Гейне). Із часом інтерес Франка до окремих авторів переростав у своєрідні, майже белетризовані, психолого-культурологічні розвідки («Перша передмова до перекладу "Фауста" Й.-В. Гете», дослідження про Данте й Середні віки, про І. Вишенського та його добу).
Твори Івана Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.
Професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець 26 листопада 1915 р. висунув кандидатуру Франка на здобуття Нобелівської премії 1916 року. Це підтримав швецький історик Г. Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений; друга причина — Франка не стало того ж року.
Від смерті Тараса Шевченка ніхто з українців не здобув більшої слави, як Іван Франко, і ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку украïнськоï літератури, як він. Його кипуча натура та надпрацездатнiсть залишили читачам у спадок близько сотні творів малої епiчноï форми. Своїми незвичайно розмаїтими за тематикою та жанрами прозовими творами письменник збагачував скарбницю украïнськоï літератури, щоб вона засяяла власним світлом у сiм'ï інших літератур, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури.
Національна парламентська бібліотека України до 160-тої річниці від дня народження Франка підготувала:
Віртуальну книжкову виставку.
Традиційні книжкові виставки
 |
вул. Набережно-Хрещатицька, 1,
3 поверх,
читальний зал відділу рідкісних і цінних книг.
Термін експонування:
19 серпня – 22 вересня 2016 р
|
 |
Виставки експонуються за адресами:
вул. Михайла Грушевського, 1,
2 поверх,
загальний читальний зал №1.
Термін експонування:
25 серпня – 25 вересня 2016 р.
|
 |
вул. Набережно-Хрещатицька, 1,
4 поверх,
Термін експонування:
25 серпня – 25 вересня 2016 р.
|
Інформація підготовлена відділом РЦК, ОК, СКД
Бібліотека