Aбонемент

До 95-річчя від дня народження Леоніда Тендюка (1931-2012), українського поета, прозаїка, мариніста, фантаста

Життєвий шлях прозаїка і поета Леоніда Тендюка, одного з небагатьох українських письменників-мариністів, почався 3 березня 1931 року в с. Володимирівка Великовисківського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області.  

Батьки були колгоспниками. 1933 року, в великий голод, родині, за спогадами письменника, довелося переїхати в Білорусь. Сумними були спогади тих часів: діда Антона за 3 кг борошна вбив подорожній, що йшов з ним разом із залізничної станції. Тата хлопець знав дуже недовго, бо той загинув на війні з німецькими загарбниками у день закінчення німецько-радянської війни – 9 травня 1945 року під містом Брно. В окупованій Володимирівці німці спалили цілу вулицю, згоріла і хата Тендюків. Сім’я була змушена шукати притулку за межами району і повернулася в рідне село тільки після його звільнення. Матері, Марії Лук’янівні Тендюк, довелося самотужки виховувати 4 дітей, тяжко працюючи в колгоспі.

Спочатку хлопець відвідував сільську школу, а десятирічку закінчував у тодішньому районному центрі Велика Виска. Щодня Леонід ходив до школи і назад п’ятнадцять кілометрів. Про далекі видноколи, моря та океани Л. Тендюк мріяв змалку, з тієї миті, коли ще школярем побачив екзотичний малюнок джунглів Нової Гвінеї у підручнику географії.

Перші вірші з-під його пера з’явились, коли хлопцеві було шістнадцять років. Вчителька Г. В. Колот забрала зошит, у якому Леонід щось писав, не слухаючи новий матеріал. Коли повернула зошит, юнак прочитав після своїх віршів: «Молодець! Гарні поезії!.. Продовжуй писати. Поетом будеш».

Після закінчення школи, не пройшовши за конкурсом до морського училища, юнак влаштувався в Великовисківську районну друкарню. Творчу діяльність розпочав ще в ранній юності – перші вірші були надруковані в газеті «Кіровоградська правда» 1947 року. «Ти чутливий до всього на світі, до щонайменшої билинки, відчуваєш якесь солодке занепокоєння. І от нарешті розумієш: твоя сповнена почуттями душа хоче висповідатись. Ото… і є початком творчого шляху», – напише він пізніше. На Кіровоградщині Л. Тендюк прожив до 1951 року, а потім приїздив майже щороку.

Наполегливий хлопець вступив на факультет журналістики Харківського університету. Згодом перевівся на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив 1956 року. Почав працювати у газеті «Молодь України». Як кореспондент багато їздив Україною, був на Далекому Сході, виступав у пресі з нарисами, статтями, публікував вірші.

На початку 1960-х Л. Тендюка відправили у відрядження на Курили, Командори, Камчатку. Виконавши завдання редакції, Тендюк приймає доленосне рішення – залишитися працювати стрілком-мотористом на звіробійній шхуні в Беринговому морі, адже про далекі видноколи моря та океани мріяв з дитинства. Спочатку був стрільцем на звіробійній шхуні (тоді цей промисел не був заборонений), потім матросом гідрографічного судна. Ті плавання знайшли відображення у повістях «Одіссея східних морів» (1964), «Земля, де починаються дороги» (1972), «Останній рейс Сінтоку-мару» (1987). Потім Л. Тендюк був матросом експедиційного судна. Ходили на південну півкулю Землі, до архіпелагу Пуамото і Фіджі, атолів в Еніветок і Бікіні. Про подорожі письменник розповів у повістях «Шукачі тайфунів» (1965), «Полінезійське рондо» (1979), «Альбатрос – блукач морів» (1972). А трилогія «Експедиція Гондвана» (повісті «Викрадення», «Голова дракона» (1985), «Слід «Баракуди» (1986)) – це результат поїздки Л. Тендюка у В’єтнам, подорожей до архіпелагу Чагос. Усі ті карколомні пригоди, що трапляються з дійовими особами творів письменника під водою у морях, в океані, на острівних суходолах, частіше відбувались насправді, ніж були авторським вимислом. Адже, як каже Леонід Михайлович, «портретів з уяви я не пишу». Усі морські рейси були цікавими та відповідальними, фізично навантаженими. Бо після морської вахти Леонід Михайлович ставав на нічну письменницьку «вахту».

Рік за роком з’являлися книги подорожніх нарисів «Люди з планети Океан» (1968); повісті «Відгомін Чорного лісу» (1976, 1987), «Витязь» (1986), «Тріада» (1987), «Смерть в океані» (1990), «Пояс Оріона» (1990), «Вибрані твори» (у двох томах) та збірка «Смерть в океані» (1992) р.

Проза, хоч вона і домінує у доробку Леоніда Михайловича, не заступила в його серці поезію. Одна за одною виходять збірки «Полечко-поле» (1961), «Струмки народжуються в горах» (1964), «Берег моєї землі» (1974), «Тиша стривожена штормом» (1975), «Голос моря і степу» (1981), «Стамбульські провулки» (1997), «Дике поле» (2004), «Земна палуба» (2008). У віршах звучить шепіт колосся, гуркіт океанських валів. Поетичним рядкам притаманний м’який ліризм і вишуканість форми.

Є в доробку письменника і книги оповідань для дітей «Вогники в океані» (1974), «Дивовижна риба мурена» (1977), «На коралових атолах» (1979) та ін.

Леонід Михайлович Тендюк – лауреат літературних премій імені Лесі Українки (1992 року) та імені Володимира Сосюри (2005 року) за добірку поезій «Земна палуба». Але підступна хвороба втрутилася в життєві і творчі плани і Л. Тендюк раптово помер 12 липня 2012 року в Києві, похоронений у рідному селі Володимирівка. На пам’ятній плиті на могилі є перелік усіх країн, де він побував за життя та перелік його творів.

Катеринівська сільрада Кропивницького району з ініціативи обласної організації письменників заснувала всеукраїнську премію імені Леоніда Тендюка «Експедиція». Цінним є і відкриття музею письменника «Берег моєї землі» у приміщенні Володимирівського корпусу ліцею «Нова школа».

З нагоди 95-річчя від дня народження Леоніда Тендюка у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка знайомить з творчим доробком письменника.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

03 березня – 10 березня 2026 р.

Інформацію підготувала головний бібліограф відділу

обслуговування користувачів Наталія Пушненко