Aбонемент

До 170-річчя від дня народження Дмитра Яворницького (1855-1940), українського історика, археолога, лексикографа, етнографа, фольклориста, музеєзнавця, письменника

Дмитро Яворницький народився 6 листопада 1855 року в селі Сонцівка на Слобожанщині. 

Він був сином сільського диякона – Івана Якимовича Еварницького, вихідця зі слобідських козаків, та селянки – Ганни Матвіївни Терновської. 

Рід Яворницьких (Еварницьких), згідно з дослідженнями самого Дмитра Івановича, походив від галичан. Прізвище його предків по чоловічій лінії було – Яворницькі, тобто з міста Явір у Галичині, які втекли до Росії через гоніння православних християн. Після Лютневої революції історик відновив справжню транскрипцію прізвища. Проте більшість наукових праць Дмитра Івановича, які були написані і опубліковані до 1917 року, підписані прізвищем – Еварницький. 

Родина Дмитра була бідна, хоча мала шляхетне коріння. Сам Яворницький згадував, що батько його «грамотій-самоучка», але добра й розумна людина, читав своїм дітям вечорами «Тараса Бульбу» Гоголя. Шестирічний Дмитро, від природи був дуже вразливий і невтішно ридав над долею козака Тараса. Ті дитячі сльози, виплакані під батьківською стріхою, залишили в душі малого хлопця глибокий слід. Саме з цього твору він вперше почув про козаків, «став жити і марити ними».

Початкову освіту Дмитро Іванович здобув у рідному селі. З 1867 року він навчався в Харківському повітовому училищі. У 1874 році – вступив до Харківської духовної семінарії, але після 3-го курсу покинув її і вступив до Харківського Імператорського університету. Після закінчення університету (1881 р.) Яворницький як винятково обдарований студент був залишений як позаштатний стипендіат для підготовки до професорського звання. У 1883 році його обрали членом наукового Історико-філологічного товариства, який діяв при університеті. Восени 1884 р. за активне дослідження історії та популяризацію козацтва на своїх лекціях Дмитро Яворницький був звинувачений в «українофільстві» і «сепаратизмі», позбавлений стипендії і звільнений з університету. 

У 1885 році вчений переїхав до Петербургу, де видав один з найвизначніших своїх творів – 1-й том тритомної монографії «История запорожских козаков» (1892). У 1891 році за наказом тогочасного міністра народної освіти І. Делянова, Дмитру Яворницькому у категоричній формі заборонили викладати в навчальних закладах Російської імперії. Вчений був змушений на два роки виїхати до Середньої Азії. Він жив у Ташкенті та Самарканді, вивчав місцеву історію, але й не забував про дослідження козацтва. Там же він здобув свій перший досвід створення музею.

У квітні 1894 року Дмитро Яворницький повернувся до Москви для роботи в архівах. У той час – закінчив працювати над 2-м томом «Истории запорожских козаков», який надрукував у 1895 році. Протягом вересня 1895 – січня 1896 років він склав 4 магістерські ісити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. А наприкінці 1896 року влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету.

У 1902 році – захистив магістерську дисертацію у Казанському університеті. Саме того ж року переїхав до Катеринослава і залишився там назавжди. Став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії, присвятив його розбудові 30 років свого життя, і зробив справжнім сховищем скарбів Козаччини. У фондах музею було зібрано більше 80 тисяч експонатів часів козаччини. Паралельно з роботою в музеї, Яворницький викладав у школах та вишах, керував губернським архівним управлінням і науково-дослідною кафедрою українознавства, писав історію міста, яку опублікував у 1917 році. 

Під час громадянської війни 1918-1920 рр. Яворницький викладав у існуючому тоді Катеринославському університеті, де створив кафедру українознавства. Заради порятунку унікальних експонатів музею вчений відмовився емігрувати у 1919 році.

У Катеринославський період вчений зміг здійснити важливу справу свого життя: у 1920 році вийшов перший том його «Словника української мови», укладанню якого вчений присвятив близько 40 років. Цей словник і музей імені О. Поля (нині Дніпровський історичний музей ім. Д. Яворницького) Дмитро Іванович вважав, за його словами, «найкоштовнішим своїм скарбом».

Після приходу радянської влади в Україну Дмитро Іванович продовжував наукову діяльність попри численні загрози і звинувачення в націоналізмі. У 1920-х роках його досягнення були визнані на офіційному рівні. У 1924 році він став членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929-му – її дійсним членом. З 1920 по 1933 роки – працював в Інституті народної освіти у Катеринославі, з 1925 по 1929 роки – завідував кафедрою українознавства, був професором. 

До значних творчих досягнень Дмитра Яворницького того часу також належать географічно-історичний нарис «Дніпрові пороги» (Харків, 1928) та збірка документів «До історії Степової України» (Дніпропетровськ, 1929). З ім’ям Дмитра Яворницького пов’язане й становлення архівної справи на Катеринославщині в пореволюційні роки. У 1933 році він був вигнаний з музею. Відтоді його ім’я і творчисть на тривалий час були забуті. 

Дмитро Яворницький був двічі одружений. Дітей не мав. Перший шлюб відбувся у 1883 році. Дружину йому вибирала мати. Проте разом подружжя прожило лише 2 роки – вже у 1885 пара розійшлась, хоч офіційне розлучення відбулось у 1915 – аж через 30 років. Другою дружиною у 1918 році стала Серафима Дмитрівна Бурякова. З нею вчений прожив до кінця свого життя.

Яворницький помер від тривалої хвороби 5 серпня 1940 року і був похований у Дніпропетровську. 5 січня 1961 року за клопотанням громадськості останки вченого та надгробну плиту зі старої могили було перенесено на територію історичного музею, який він очолював майже 30 років.

Завдяки Яворницькому світ побачив комплексне дослідження з історії українського запорозького козацтва. Цій тематиці він присвятив низку праць, але найголовніша з них – фундаментальна тритомна «Історія запорозьких козаків». На її сторінках висвітлено політичну, економічну, соціальну, культурну, духовну спадщину козацтва, побут, торгівлю, відносини із зовнішнім світом. Окремі роботи Дмитра Івановича присвячені діяльності Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, славетних запорозьких кошових отаманів Івана Сірка та Петра Калнишевського, отамана задунайського козацтва Йосипа Гладкого. За порадою Яворницького, Ілля Рєпін розпочав роботу над своєю знаменитою картиною «Запорожці пишуть лист турецькому султану». Для створення образу писаря, що знаходиться у центрі картини, позував Дмитро Яворницький. Вважають, що саме він надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».

Громадянська позиція Яворницького яскраво виявилася в його діяльності у освітянському русі, передусім у катеринославському товаристві «Просвіта», біля витоків якого він стояв у 1905 році. 

Яворницький зібрав багатий етнографічний і фольклорний матеріал. Ще студентом він записав понад 1000 пісень і близько 500 оповідань. Серед праць на ці теми варті згадки: «Малороссийские народные песни, собранные в 1878-1905 гг» (1906), де вміщено 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу. З 1906 по 1936 рік Яворницький зібрав 2 302 пісні, з них – 255 з нотами, які, проте, залишилися в рукописі.

Він також був автором низки літературних творів: збірки поезій «Вечірні зорі» (1910), 7 повістей та оповідань і роману «За чужий гріх» (1907).

У вітчизняній кінохроніці часів незалежності України знято чимало документальних фільмів і сюжетів про Яворницького. Один з останніх датується 2020 роком і має назву «Козацький батько Дмитро Яворницький». 

Своєю працею вчений довів, що українська історія – надзвичайно багата, а український народ має давнє коріння.

З нагоди 170-річчя від дня народження Дмитра Яворницького у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка розкриває його життєвий шлях та наукову діяльність.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами. 

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

03 листопада 2025 – 30 листопада 2025 року

Інформацію підготувала зав. сектору

відділу обслуговування користувачів Тетяна Скобелко