Aбонемент

До 130-річчя від дня народження Тодося Осьмачки (1895-1962), українського поета, прозаїка, перекладача, педагога, громадсько-політичного діяча

16 травня цього року ми відзначаємо 130-річчя від дня народження Тодося Степановича Осьмачки талановитого українського поета, прозаїка, перекладача.

Тодось Осьмачка – письменник із драматичною долею, яскрава й неординарна постать в українській літературі ХХ століття. Початок його творчості припадає на період національного ренесансу 20-х років.

Тодось Степанович Осьмачка народився в с. Куцівка на Черкащині. Тут же здобув середню освіту. Писати поеми розпочав ще в школі. У 20-х рр. закінчив Київський інститут народної освіти, працював учителем у київських школах. Як поет Осьмачка формувався в творчій атмосфері винятково плідного для української літератури й мистецтва п’ятиріччя – 1917-1922 pp.

Тодось Осьмачка свою особисту трагедію виводив із драматичної долі України й беззастережно пов’язував свої муки й страждання із фатальною залежністю митця від історичної долі його народу.

Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча», яка з’явилася друком 1922 p., була дуже схвально сприйнята критикою, яку привабила «нерозгадана глибінь образів і разом з тим блискуча народна мова та епічний стиль дум з чисто народними способами...». Відомий знавець літератури Сергій Єфремов писав у «Історії українського письменства»: «Серед нашого поетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбільш надійних сил».

З 1926 р. поет належав до організації МАРС (Майстерня революційного слова). У 30-х рр. з початком сталінських репресій намагався перейти західний кордон, але був спійманий, відсидів у в’язниці.

У 1925 p. виходить друга книжка поезій «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які проникли в ідилічних пейзажах білих, теплих травневих ранків України. Кривавий знак уявляється йому в образі велетенської борони, що висить на небі на північ зубками і чекає нових жертв.

Проте тривога, сумнів, страх, передчуття біди – ці настрої не домінують повновладно в поезіях Осьмачки періоду 20-х років. Він ще зберігає віру в можливість рівноваги завдяки утвердженню нашого сильного «сьогодні». Тодося Осьмачку символізм приваблював «як поезія відтін

 ків, натяків, що шукає суто емоціонального впливу на читачів, що намагається стерти межі між поезією і музикою, не даючи слів-назв речам, а закорінюючи лише «ідею» про них, символізм Верленів і Маллярме, символізм Тичини доби «сонячних кларнетів». Та поетика символізму не домінує в його ранній поезії – переважає ліризм, підсилений імажиністською гіперболізацією образів

У 1942 р. Осьмачка приїхав до Львова, а звідти потрапив на Захід. Жив у таборах для переміщених осіб. Обравши долю емігранта, він прагнув розповісти про пережите, донести до нащадків трагедію свого покоління.

Спочатку він поселився в Німеччині, разом з Уласом Самчуком брав участь у розбудові нової емігрантської, літературної організації МУР. Завершив і видав книжку «Поет» (1947). 1953 року побачила світ поетична збірка «Китиці часу», де було зібрано вірші 1943-1948 рр. У цей же період здійснив блискучі переклади із О. Уайльда та У Шекспіра.

«Китиці часу» – п’ята друкована збірка поетичних творів Тодося Осьмачки, усього 50 поезій. Це вірші емігрантської дійсності, елегійні, навіяні спогляданням вимріяних поетом ще в дитинстві Карпат, ностальгічні та звернені до України. «Китиці часу» можна охарактеризувати винятковою зосередженістю на внутрішніх переживаннях людини та розкритті станів її свідомості, на перший план висувається ліричний герой, який є відображенням Тодося Осьмачки, його типу світосприйняття, понівеченого численними поневіряннями у рідних краях та в еміграції. 

В еміграції талант Т. Осьмачки з новою силою розкрився в його трьох епічних прозових творах: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956). Поетична праця життя була підсумована у великій книжці «Із-під світу» (1954).

Проза творця така ж неординарна й самобутня, як і його поезія, така ж різнопланова. Якщо повість «Старший боярин» позначена казковістю й ліричністю, то «План до двору» й «Ротонда душогубців» – вражаючі жахливі літописи злочинного винищення українства в період примусової колективізації, вчорашній семінарист Гордій Лундик стикається з тими проблемами, які стояли перед українцями в різні часи нашої історії: проблема людського щастя, соціальної справедливості, добра і зла. 

Майже на початку твору письменник примушує читача замислитись над тим, що людина здебільшого самотня, слабка, мізерна супроти Всесвіту. Їй хочеться бачити себе центром світу, але на кожному кроці вона переконується, що повністю залежить від природи й для природи зовсім байдужа. Гордій любить Варку, але вона суджена іншому, тому на весілля може покликати його тільки старшим боярином. Тому назва твору звучить по-філософськи символічною: чи є людина справжнім володарем свого життя, чи, може, вона скоріше отакий старший боярин на весіллі своєї нареченої? Та є сила, якій, на думку Осьмачки, підвладно все, – це почуття любові, що здатне подолати і самотність, і загубленість людини в житті. Головна думка твору звучить досить оптимістично: почуття людини до людини – це єдине, що може дати щастя. Але повість «Старший боярин» – це не розповідь про двох закоханих, це новітня оповідь про Україну і українців.

Отже, повість «Старший боярин» – це гімн старій Україні, могутня симфонія, присвячена красі української землі. Це ностальгія за тією Україною, якої не стало і яка не воскресне, бо невідхильна у своїй жорстокості рука зіштовхнула її у вогненний кратер пекла.

Дехто з літературознавців наголошує на подібності повісті Осьмачки до екзистенційних творів: «Нудота» Сартра і «Чужинець» Камю, де герої так само пронизливо, як Гордій Лундик, відчувають свою нестерпну самоту й непотрібність у цьому світі.

Відверто автобіографічна «Ротонда душогубців» розглядається як символічна проекція авторського кризового душевного стану, де зосереджено дослідницьку увагу на образі людини, покаліченої деструктивним, смертоносним соціумом, на тих стражданнях, душевних травмах, яких зазнає особистість, опинившись в ситуації тотального переслідування нехай навіть уявного, але спровокованого агресивним соціумом. Геніально, глибоко розкрито читачеві світ українського села на зламі 20-30-х років: колективізація, голод, нищення всього українського. У нашій літературі покищо немає творів, рівних Осьмачкової трагічної прози. 

Він тікав від усіх, але найперше він утікав від себе, бо сам для себе був найбільшою небезпекою. На кожному кроці йому ввижалися підіслані вбивці. Тому він мав панічний страх перед їжею з чужих рук. Він міг голодувати цілими днями, але не взяти шматка хліба навіть у добре знайомих йому людей. І цього страху він не позбувся до кінця своїх днів. В останні роки життя його стан значно погіршився.

З Німеччини Т. Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. 6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

7 вересня 1962 року на 67 році життя поет помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

У роки незалежності Тодось Осьмачка своїми творами нарешті повернувся в Україну. Видатний український письменник, представник покоління «Розстріляного відродження», людина трагічної долі.

Життя і творчість Тодося Осьмачки досліджував Михайло Слабошпицький. У 2005 році він видав роман-біографію «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», за яку був нагороджений національною премією імені Тараса Шевченка.

У 2013 р. заснована літературна премія імені Тодося Осьмачки, яка присуджується за високохудожні твори, в яких зображено український національний характер, осмислено історичну долю України та її народу, втілено ідею національно-державної незалежності.

Пам’ять – неоціненний скарб кожного народу. Там є майбутнє, де пам’ятають минуле і його творців. Пам’ять про поета жива і житиме у віках багатьох поколінь. Адже Тодось Осьмачка, котрий проніс через усе своє страдницьке життя незмінну любов до журливої України, повертається до нас у чудових творах, добрих спогадах, музейних експонатах.

До 130-річчя від дня народження видатного українського письменника в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить творчий доробок автора та літературу про його життєвий і творчий шлях.

Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

14 травня – 31 травня 2025 року 

Інформацію підготувала провідний бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Надія Кобзева