Aбонемент

До 105-річчя від дня народження Григорія Тютюнника (1920-1961) українського письменника,журналіста, публіциста, педагога 

Григорій Михайлович Тютюнник – український письменник, прозаїк і поет.

Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в селянській родині. Учився легко й добре, до перших спроб віршування вдався, ще навчаючись у Зіньківській десятирічці.

У 1938 році вступив до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання став членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України, але навчання не завершив – почалася війна.

Добровольцем пішов на фронт, його було двічі тяжко поранено, також двічі він тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів – на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам’яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця.

Через важкі поранення Григорій був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи. У 1946 році він закінчив Харківський університет.

У повоєнні роки працював учителем, згодом – літературним співробітником, з 1956 року завідував відділом прози у львівському журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін»), вів активну і напружену літературну діяльність.

Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Цього ж року вийшла друком збірка оповідань Григорія Тютюнника «Зоряні межі» Ця тоненька книжечка з кількох новелок засвідчила що ії автор – художник своєрідного стилю, яскраво виявленої індивідуальної манери письма. Потім була надрукована повість «Хмарка сонця не заступить» (1957), яка стала етапним твором, за яким уже починалось зростання майстерності автора, який тонко схопив своєрідність, колорит куточка української землі, психологію його мешканців. Вже після смерті письменника побачила світ збірка ніжноліричних поезій воєнного часу «Журавлині ключі» (1963). Роман «Буг шумить», в якому розповідається про перші післявоєнні роки на землях західних областей України, був опублікований у 1965 році. Цей роман автор почав писати ще у 1947 році, продовжував роботу над ним до останніх днів життя.

Від 1956 року Григорій Тютюнник – член спілки письменників СРСР.

Вершиною творчості Григорія Тютюнника став роман «Вир» (1960 – 1962), що яскраво та реалістично описує життя українського села в першій половині ХХ століття. Роман посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостроактуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями

Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 році. У цьому творі він хотів показати українське село напередодні війни – у першій книзі, у другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя. Перша книга роману була опублікована в журналі «Жовтень» у 1959 році, окремим виданням (1960) вийшла одночасно в Києві, Москві, Празі. Незабаром була написана друга книга. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати – він підготував інший варіант. Автор наполегливо переробляв книгу й радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати дороблений рукопис редактору – перешкодила смерть. Друга книга роману побачила світ у 1962 році.

У Львівському національному літературно-меморіальному музеї імені Івана Франка зберігається рукописний екземпляр «Виру», забракований до друку секретарем спілчанської парторганізації редактором М. Тарнавським. Там не має жодної живої сторінки без перекреслень. Вірогідно в тексті першої частини були здійснені редакторські або цензурні скорочення, які стосувалися правдивого відтворення трагедії голодомору 1933 року та посилення тоталітарного режиму. Довів роман до друкування у київському видавництві та врятував його від надмірного цензурного втручання письменник Анатолій Дімаров, перший редактор «Виру».

За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман Григорій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка в 1963 році посмертно.

За мотивами роману Григорія Тютюнника «Вир» кінорежисером Станіславом Клименком у 1983 році на кіностудії ім. О.П. Довженка відзнято художній фільм, який отримав головний приз на Республіканському кінофестивалі.

Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують також і Григора – видатного українського новеліста. Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. Обидва брати – Григорії за випадковим збігом. Із першою дружиною батько Григорія прожив менше року. Невдовзі після народження сина подружжя розлучилося. Але Михайло Васильович не полишав старшого сина: по можливості допомагав, багато чого навчив. Через 10 років одинакування Михайло одружився вдруге. У новій родині народився другий син, якого, нічого не підозрюючи, батьки записали теж Григорієм. Щоб відрізняти братів, меншого рідня та односельці стали називати Григором.

1937 року Михайла Васильовича Тютюнника заарештували. Так він і згинув без сліду десь у «Сибіру несходимому».

Стосунки братів були непростими – вони почали тісно спілкуватися лише після того, як молодший брат повернувся зі служби на флоті. Значною мірою, їх братнє й творче спілкування зміцнило листування. 1986 року у шостому номері журналу «Вітчизна» надрукували листування між Григорієм і Григором Тютюнниками під назвою «Закон спільного кореня». Там Микола Жулинський зазначив, що пророцтво Григорія Тютюнника щодо повернення молодшого Григора до рідної мови збулося, як і духовна потреба писати про людей, природу і світ, «коли буде мало бачити і розуміти цих людей, а єдиним сенсом життя і творчості стане потреба любити тих, з чиєї крові і плоті він народився як художник». Дуже нелегко йшли одне до одного два Григорії, але велика братня любов, що народилася між ними, осявала все подальше їхнє життя.

Коли брати обоє приїжджали в Шилівку, то заводили довгі довірливі розмови про життя, мистецтво, літературу. Хати обох братів розташовані по різні боки річки Грунь. Тож з вечора Григорій з Григором проводжали один одного і ніяк не могли розлучитися – часом простоювали на мосту через Грунь аж до світання.

«Григорій дуже впливав на брата. Становлення Григора як особистості, як письменника – його заслуга. І те, що Григір перейшов на українську мову у творчості, – теж від брата. Григорій давав дуже влучні, мудрі поради» – згадувала дружина молодшого брата Григора. Григорій привчав Григора до сумлінного опрацювання кожної фрази, навіть ретельно правив перші спроби його пера, показуючи специфіку «чорної письменницької роботи», вимагав, аби слова були схожі на «алмази, з яких будуються красиві речі» (лист від 6 січня 1954 р.).

Григорій став Григорові за батька, наставника у творчості, друга і порадника і житті. Щоб це відчути, треба прочитати спогади молодшого брата Григора Тютюнника «Коріння» про відносини братів, що спочатку складалися важко, а потім стали прикладом сильної братерської любові. З цієї книзі спогадів видно, як болісно переживав Григір братову смерть, який так і помер від фронтових ран, 20-грамовий уламок німецького снаряда, який Григорій Михайлович носив у легенях над серцем, вийняли, але три операції, з яких дві були невдалі, на спині залишили рану, яка не загоїлася до кінця життя. Письменник страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.

29 серпня 1961 року у письменника не витримало серце. Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові.

Доля відвела письменнику лише 41 рік життя, але він назавжди увійшов у літературу рідного народу і став її класиком, якого вивчають у школах та університетах, керуючись девізом, який часто повторював «Пиши кожну річ свою так, наче це останній твій твір».

Першим читачем творів Григорія Тютюнника, порадником і другом була дружина і свідок творчого процесу, берегиня його пам’яті та популяризатор текстів – Олена Федотівна Черненко. Поєднала і вела по життєвому шляху Григорія Тютюнника і його дружину любов до всього українського. Вірною його пам’яті вона залишалася все своє життя. Саме завдяки О. Ф. Черненко були підготовлені до друку його неопубліковані за життя твори. Також Олена Федорівна написала спогади про Григорія та Григора Тютюнників «Не зміліє пам’яті криниця» (2001 р.) та автобіографічну книжку «Зі скарбниці пам’яті: записки вчителя, новели» (2008 р.).

У 700-ту добу повномасштабного періоду російсько-української війни на Полтавщині, у селі Шилівка, де народилися брати-письменники Григір і Григорій Тютюнники, які обидва посмертно стали лауреатами найвищої мистецької Шевченківської премії, – презентували про них новий трисерійний документально-ігровий фільм «Григір і Григорій Тютюнники», авторкою сценарію та режисеркою якої стала Неля Даниленко. «Вони писали про війну і повоєнні роки. Про тих, чиї хати ворожими бомбами і снарядами Другої світової вирвало з корінням. Вони в каліцтві, відчаї і спотвореннях душ і тіл людських уміли розгледіти велику духовну красу. Їхні твори через багато років актуальні і неймовірно сучасні», – каже авторка сценарію та режисерка докудрами-трилогії «Григір і Григорій Тютюнники» Неля Даниленко.

З нагоди 105-річчя від дня народження письменника у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях письменника та його творчий доробок.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

21 квітня – 3 травня 2025 року.

Інформацію підготувала провідний бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Олена Міненко