Aбонемент

До 185-річчя від дня народження Еміля Золя (1840-1902),

французького письменника 

Еміль Золя (1840 – 1902) – видатний французький письменник, журналіст, критик, політичний активіст, відомий як засновник і головний теоретик натуралістичної прози, який прагнув науково обґрунтувати свій літературний метод, шукаючи зв’язок між природним та соціальним корінням людської психології.

Неухильно дотримуючись свого кредо «Nulla dies sine linea» («Ані дня без рядка»), Золя вдалося стати одним із найпопулярніших письменників останньої чверті ХІХ ст. світового рівня, започаткувати окремий літературний напрям, втілити свій найбільший творчий задум – написати цикл з двадцяти романів «Ругон-Макари» (1870 – 1893), «природну і соціальну історію однієї родини за часів Другої імперії».

Народився майбутній письменник 2 квітня 1840 року в Парижі в сім’ї талановитого інженера-будівельника італійського походження Франческо Золя. Глава сім’ї помер у 1846 році, залишивши мадам Золя та свого малого сина в злиднях. Через матеріальні нестатки сім’я 1858 року переїхала до Парижу, де Золя продовжив освіту в ліцеї Святого Луїса. 1862 році він почав працювати у бюро пакування одного із найбільших видавництв Ашетт. Праця у видавництві дала можливість Золя ознайомитися з літературним життям Парижа.

Замолоду Золя зачитувався романтиками, його кумирами були А. де Мюссе та В. Гюго. У 1864 році він зібрав написані ним у різний час оповідання та новели романтичного характеру й опублікував їх під назвою «Казки для Нінон». У новелах цієї збірки романтична пишномовність поєднується з майстерністю реалістичної деталі. У романі «Сповідь Клода» (1865) ще досить відчутний романтичний елемент, проте помітна полеміка з романтизмом. Письменник правдиво описує важке, безпросвітне життя юнака. До певної міри цей роман є автобіографічним твором. Роман «Марсельські таємниці» (1867) продемонстрував майстерність Золя-фейлетоніста, його зацікавлення соціальними проблемами.

Уже на ранньому етапі творчості Золя виступав не лише як письменник-романіст, а й як публіцист і критик. Він співпрацював з газетами «Евенман», «Фігаро», у яких публікував свої статті й етюди. У цей період Золя в літературно-критичних та мистецтвознавчих книгах «Що я ненавиджу» (1866), «Мій салон» (1866), «Едуард Мане» (1867) розробив основні засади натуралістичної естетики. У цих працях автор декларує принцип об’єктивності та правдивості мистецтва, вимагає від художнього твору документальної точності, а від митця – скрупульозного спостереження та вивчення дійсності. Визнає детермінуючу роль середовища і спадковості для особистості.

У статті «Прудон і Курбе» (1864) Золя викладає формулу мистецтва: «Твір мистецтва – це куточок природи, побачений через темперамент митця». Згодом він неодноразово звертатиметься до проблеми співвідношення об’єктивного (природи) і суб’єктивного (темпераменту митця) чинників творчості. Йому були близькими творчі пошуки художників-імпресіоністів, яких він підтримував і пропагував.

На початку 80-х pp. Золя видав декілька теоретичних збірок, у яких підсумував свою працю, виступив як теоретик натуралізму. У збірках «Експериментальний роман» (1880), «Наші драматурги» (1881), «Натуралізм в театрі» (1881) та ін. письменник висунув концепцію наукового «експериментального» роману. Він вважав, що натуралізм у літературі існував завжди, але саме в XIX ст. склалися особливо сприятливі умови для його розвитку.

У 90-х pp. Еміль Золя створив два цикли романів: «Три міста» – романи «Лурд» (1894), «Рим» (1896), «Париж» (1898) – і «Четверо євангеліє», до якого увійшли романи «Плодючість» (1899), «Праця» (1901), «Істина» (1903, посмертно) і «Справедливість» (незакінч.).

13 січня 1898 р. в газеті «Орор» було опубліковано відкритий лист Золя до президента Французької Республіки Фелікса Фора під заголовком «Я звинувачую», в якому відомий письменник гостро виступив проти політиканів, що сфабрикували процес над безневинною людиною. За цей виступ на захист людської гідності він був притягнений до суду і засуджений до річного тюремного ув’язнення та штрафу в розмірі 3000 франків. Золя довелося залишити Францію і оселитися в Лондоні, не дочекавшись виконання вироку. Він зміг повернутися до Франції лише в червні 1899 року.

У ніч на 29 жовтня 1902 року Еміль Золя помер у своїй паризькій квартирі від отруєння чадним газом за досі нез’ясованих обставин. Був похований на Монмартрському цвинтарі, де зараз на його могилі встановлено кенотаф.

Вдруге похорон Золя відбувся у липні 1908 року. Прах письменника був перенесений до Пантеону в Парижі, усипальниці великих людей Франції.

Творчість Золя справила величезний вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Письменник започаткував у літературі філософську концептуальність і публіцистичність, розробив прийом монтажу в романі натомість традиційного для класичного реалістичного роману драматичного розвитку дії. Створив новий тип роману, в центрі якого нерідко опиняється «економічний організм» (шахта в «Жерміналі», ринок в «Череві Парижа»).

Еміль Золя – один із найяскравіших представників реалізму ХІХ століття, французький письменник та політичний діяч. У своїх творах автор порушує важливі споконвічні питання моралі, соціальної нерівності та людської сутності. Він описує життя як воно є, природно, без прикрас. І у такий спосіб спонукає читачів до глибоких роздумів.

З нагоди 185-річчя від дня народження французького письменника у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях письменника та його творчий доробок. В експозиції представлені твори українською та французькою мовами.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

01 квітня – 30 квітня 2025 року

Інформацію підготувала головний бібліограф

відділу обслуговування користувачів Наталія Пушненко