Aбонемент

До 130-річчя від дня народження М. Т. Рильського (1895 – 1964),

українського поета, перекладача, громадського діяча

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Тадея Рильського та простої української селянки Меланії Чуприни. Батько походив із заможного польського поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Рильського був київським міським писарем за часів Богдана Хмельницького). Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета. Його дитячі роки минули в селі Романівка на Житомирщині – в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні природою.

Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року до 1915 року) у приватній гімназії педагога Володимира Науменка в Києві, здобувши там глибоку гуманітарну освіту.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова. 

Писати хлопчик почав рано – перший його вірш був опублікований уже в 1907 році, а через три роки побачила світ дебютна збірка «На білих островах» (1910).

У 1907 р. він почав друкувати поезії, а в 1910 р. видав першу поетичну книжку «На білих островах», друкував поезії в журналах «Українська хата» і «Шлях».

З 1915 року Максим – студент медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира, через два роки продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Якийсь час Рильський проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у Сквирській продовольчій управі (яку очолював Іван Рильський. У 1918-1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці.

У літературних колах Максим Рильський належав до групи «неокласиків», зокрема входив до «п’ятірного грона поетів-неокласиків», у складі якого були Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Освальд Бургардт.

Згодом світ побачили поетичні збірки: «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Поеми» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року – переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

У 1931 році за звинуваченням у причетності до Спілки визволення України Максима Рильського було заарештовано. Більше півроку він провів у Лук’янівській в’язниці.

Після цих подій напрям творчості Рильського кардинально змінився, і вже у збірці «Знак терезів» (1932) поет проголосив активне сприйняття радянської дійсності. Він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був приєднаний до лав офіційних радянських поетів. У червні 1934 року Максима Рильського прийняли до Спілки письменників України, у цьому ж році він взяв участь у І Всесоюзному з’їзді письменників УРСР. Переклади, активна співпраця з видавництвом «Книгоспілка» дали можливість поету зануритись у творчу роботу.

З 1935 року Рильський завідував літературною частиною Київського театру опери та балету, одночасно очолював відділ поезії журналу «Радянська література».

Упродовж 1930-х до початку 1960-х років Максим Рильський створив 35 поетичних збірок, серед яких – «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (обидві – 1940), «Слово про рідну матір» (1942), «Троянди і виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (обидві – 1964), чотири книжки ліро-епічних поем та ін.

Значну частину творчого доробку Максима Тадейовича Рильського складають поетичні переклади. Найбільше перекладів він здійснив зі слов’янських мов, а саме: твори А. Міцкевича, Ю. Словацького, Я. Неруди та ін. З-під його пера вийшов переклад шедевра давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Звертався Максим Рильський і до творчості французьких поетів (митець досконало володів французькою мовою) – Н. Буало, П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.-Б. Мольєра, М. Вольтера, В. Гюго. Перекладав також і поетів-сучасників – М. Тихонова, М. Ісаковського, Я. Купалу, Я. Коласа, С. Чіковані та ін.

Максим Рильський теоретично обґрунтував новітні принципи перекладацької роботи і написав низку праць, присвячених цій темі.

Значний внесок Рильський зробив в організацію науки. Впродовж 1942-1964 рр. він очолював Інститут народної творчості і мистецтва (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАНУ). 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР, 1958-го – академіком АН СРСР.

У післявоєнний період (1941-1945 рр.) Максим Тадейович Рильський активно сприяв відродженню наукових кадрів. Він виховав плеяду учнів та послідовників. Під його керівництвом відбувалось відновлення наукових напрямків, що мали в Україні давні традиції, здійснювались етнографічні, антропологічні, славістичні дослідження. Вчений ініціював створення славістичних наукових центрів, був відповідальним редактором монографій і збірників ІМФЕ НАНУ, а також журналу «Народна творчість та етнографія», членом редколегії «Української радянської енциклопедії».

Величезний за обсягом масив складають його літературознавчі, критичні, мовознавчі роботи дослідника. Він писав про творчість як українських класиків (І. Котляревський, Т. Шевченко. І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський), так і сучасників (В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко, С. Скляренко та ін.).

Рильський-мовознавець досліджував проблеми граматики, діалектології, фразеології. Брав участь у підготовці російсько-українського словника. Ім’я поета й серед членів редакційної колегії ще двох лексикографічних праць – тритомного «Русско-украинского словаря» (1968) та одинадцятитомного «Словника української мови». За роботу над словниками Максим Рильський був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР (посмертно).

Як публіцист-мистецтвознавець М. Т. Рильський залишив статті та спогади про композиторів М. Лисенка, Л. Ревуцького, С. Гулака-Артемовського, М. Леонтовича, М. Вериківського, співаків М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського, І. Козловського, історика музики М. Грінченка.

1950 року М. Рильський здобув ступінь доктора філологічних наук. Був відзначений вищими державними нагородами.

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

На честь Максима Рильського названо вулиці в містах Києві та Сквирі, його ім’я носить школа в Солом’янському районі столиці. У будинку, де жив поет (нинішня адреса – вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського.

З нагоди 130-річчя від дня народження М. Т. Рильського в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях митця і містить видання, котрі знайомлять з його поезіями та науково-дослідницькими працями.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

19 березня – 31 березня 2025 року

Інформацію підготувала головний бібліограф

відділу обслуговування користувачів Наталія Пушненко