Aбонемент

До 120- річчя від народження Уласа Самчука (1905-1987), українського письменника, журналіста, публіциста, редактора, громадсько-політичного діяча

Я не тому письменник українського народу,

що вмію писати.

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом.

Бог вложив в мої руки перо.

Хай буде дозволено мені використати його

для доброго, для потрібного.

Улас Самчук

Улас Самчук належить до найвидатніших українських прозаїків ХХ століття. На відміну від багатьох українських письменників-класиків того часу, які змушені були так чи інакше служити радянській владі, він відрізнявся послідовною євроцентричністю. Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Він є автором шістнадцяти романів, у яких намагався осмислити актуальні проблеми українства і ті виклики, з якими українцям довелося зіткнутися у ХХ столітті. Серед них трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині – Рівненський район Рівненської області).

1917-1920 рр. навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. 1921-1925 рр. – у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська, звідки 1927 року він із ідейних міркувань дезертирував й утік до Німеччини. Згодом – оселився у місті Бреслау (Вроцлаві), працював і паралельно навчався як вільний слухач у Бреславському університеті.

Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, а з 1929 року він почав постійно співробітничати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою».

У 1929 році Самчук переїжджає до Праги, яка на той час була одним із центрів українського наукового та культурно-мистецького життям в еміграції, вступає до Українського вільного університету, входить до Студентської академічної громади. Жодного вищого навчального закладу закінчити йому так і не вдалося, тому більшість наук довелося опановувати самотужки, але він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині письменник перебував із 1929 до 1941 роки, плідно співпрацював з українськими часописами, став співавтором «Науково-літературного вісника» Дмитра Донцова – філософа, літературного критика і теоретика українського інтегрального націоналізму, познайомився з українськими митцями, що перебували в еміграції: Олександром Олесем, Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Олексою Стефановичем.

У 1932 році вийшов його роман «Кулак» «про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму». 1933 року народжується художньо-психологічна повість «Марія» – перший художній твір про злочин Голодомору який має присвяту: «Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932-1933» і підзаголовок: «хроніка одного життя (побачив світ у 1934 році у Львові). У романі «Гори говорять» (1934) висвітлюється боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук.

У березні 1939 року письменник був учасником буремних подій в Карпатській Україні, на певний час навіть потрапив до в’язниці.

У 1941 році, після початку німецько-радянської війни, Самчук опинився на Волині, в Рівному, де з вересня місяця почав видавати газету «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Проте весною наступного року Самчука репресувала німецька влада, вважаючи, що його редакторська й журналістська діяльність є шкідливою. Письменнику загрожував розстріл. Але за нього заступилися відомі українські діячі. Його звільнили й дозволили працювати в одній із німецьких інформаційних агенцій, обумовивши, що він писатиме статті на неполітичні, власне нейтральні, теми. 1944 року Самчук покинув Україну, розуміючи, що буде репресований радянською владою. Останні місяці війни він провів на теренах Німеччини.

У 1945 році вийшла його автобіографічна повість «П’ять по дванадцятій: записки на бігу».

Після війни письменник був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Це було його визнання як лідера українських культурних сил, що протистояли радянській владі й опинилися у еміграції. 1948 року письменник виїхав до Канади, де прожив решту свого життя.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (1946-1947). 1947 року була закінчена драма «Шумлять жорна». У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної та сучасної підрадянської дійсності.

У 1954 році Самчук став одним із засновників Об’єднання українських письменників «Слово». Були написані й видані нові твори, статті та змістовні спогади письменника, передусім про події Другої світової війни.

Темами останніх книг Уласа Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П’ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Помер письменник 9 липня 1987 року у Торонто. Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.

Романи Уласа Самчука включені до шкільної програми з української літератури та вважаються видатними мистецькими творами ХХ століття. На вшанування пам’яті видатного письменника відкрито літературно-меморіальні музеї Уласа Самчука в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області (1993 р.) та приміщенні колишньої учительської семінарії, де він навчався (1995 року).

До 120-річчя від дня народження Уласа Самчука (1905-1987), українського письменника, журналіста, публіциста, редактора, громадсько-політичного діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. В експозиції представлено  художні й публіцистичні твори письменника різних років та видання про його творчий і життєвий шлях.

На виставці представлено документи з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою :

вул. Михайла Грушевського, 1

2-й поверх,

Термін експонування:

18 лютого – 28 лютого 2025 р.

Інформацію підготувала бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Юлія Шелест