Aбонемент

До 205-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша (1819-1897), українського прозаїка, поета, драматурга, перекладача, мовознавця, етнографа

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 27 липня 1819 р. у містечку Вороніжі Глухівського повіту Чернігівської губернії у сім’ї старого козацького роду. Батько хлопчика був заможним козаком, мати – донькою козацького сотника. Дитинство минало в атмосфері народних пісень, казок, легенд, у родині дуже шанували народні традиції, саме вони сформували світогляд малого Пантелея.

Початкову освіту отримав у місцевого дяка Андрія і у школі при церкві св. Миколая. Згодом навчався у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії. Саме в гімназійні роки виявився літературний талант майбутнього письменника. Він пише свій перший твір українською мовою «Циган», який у 1884 р. був надрукований Євгеном Гребінкою у альманасі «Ластівка».

У 1837 р. юнак залишив гімназію після п’ятого року навчання й поїхав до Києва, щоб здобути вищу освіту. У вересні 1839 р. він вступив на філософський факультет Київського університету, а наступного року перевівся на юридичний факультет. Проте через матеріальні та бюрократичні перешкоди його відрахували. За короткий час перебування в університеті майбутній письменник звернув на себе увагу професора М. Максимовича, під впливом якого зацікавився українською етнографією та історією. У 1840 р. не без допомоги професора молодий автор друкує свої творчі доробки в «Литературной газете» («Приключение с казаком Бордюгом на Зеленой неделе») та в газеті «Киевлянин» («Малороссийские рассказы»).

Завдяки протекції інспектора шкіл Михайла Юзефовича він дістав посаду викладача російської мови в Луцькому дворянському училищі, пише російською мовою історичний роман «Михайло Чернишенко», віршовану історичну хроніку «Україна» й оповідання-ідилію «Орися».

Згодом працює у Києві, де познайомився з Миколою Гулаком, Миколою Костомаровим та Василем Білозерським, які стали фундаторами Кирило-Мефодіївське братства. Важливою сторінкою у житті письменника стала його багаторічна дружба з Тарасом Шевченком, коли поет приєднався до гуртка інтелектуалів-українофілів.

У серпні 1845 р. Пантелеймона Олександровича призначили старшим учителем історії Рівненської гімназії. Наприкінці цього ж року він переїхав до Петербурга, де працював старшим учителем російської словесності 5-ї гімназії, а через деякий час ще й викладав російську мову для чужоземних слухачів Петербурзького університету. Саме у Петербурзі розпочалася плідна літературна діяльність Пантелеймона Куліша. Він став активним співробітником журналу «Современник», де друкувалися його художні, історичні, публіцистичні та етнографічні праці, зокрема: «Михайло Чернишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (1843), «Украина», «Од початку Вкраины до Батька Хмельницького» (1843), окремі розділи з роману «Черная рада» (1845), «Популярна історія для дітей», «Повесть об украинском народе» (1846), «Украинские народные предания» (1847) тощо.

У 1847 р. Пантелеймона Куліша, як перспективного викладача Петербурзького університету відрядили за кордон на стажування, куди він відправився разом із молодою дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською (згодом – українська письменниця Ганна Барвінок). Але у Варшаві письменника несподівано було заарештований у зв’язку із справою Кирило-Мефодієвського товариства. Після слідства його було замкнуто на два місяці у Петро-Павловську фортецю, а потім заслано до Тули. За ним було встановлено найпильніший поліційний нагляд, заборонено друкуватися, в’їжджати в Україну та виїжджати за кордон. У засланні Пантелеймон Олександрович багато працював. Зокрема вивчив шість іноземних мов, написав популярну історію для дітей «История Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», а також дві історичні повісті «Алексей Однорог» та «Искатели счастья».

У грудні 1850 р. вченого звільнили від заслання із забороною друкуватися. У цей період він працює на посаді редактора в статистичному відділі Міністерства державного майна, продовжує наукову та літературну діяльність, друкується під різними псевдонімами в журналах «Современник», «Отечественные записки». Активно досліджує життя і творчість М. Гоголя і стає його першим біографом («Опыт биографии Н. В. Гоголя», 1854), а також видавцем повного зібрання його творів.

Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси», які з’явилися в Санкт-Петербурзі у 1856-1857 рр. у двох томах і викликали подив та захоплення. Збірка була написана «кулішівкою» – придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для журналу «Основа».

У 1857 р. на останні кошти він відкриває власну друкарню з метою друкування і розповсюдження творів українською мовою. Друкує свої два томи «Записок о Южной Руси», перший український історичний роман-хроніку «Чорна Рада», «Проповеди на малороссийском языке протоирея Василия Грегулевича», видає український буквар і читанку для недільних українських шкіл «Грамматку».

З культурно-просвітницькою метою Пантелеймон Куліш протягом 1860-1862 рр. готує у своїй друкарні першу серію українських народних видань під загальною назвою «Сільська бібліотека», так звані «метелики». Протягом трьох років було видано 39 номерів цих дешевих книжок для народного читання, які складалися з творів самого П. Куліша, Т. Шевченка, Г. Квітки, Марка Вовчка, Ганни Барвінок та ін. «Метелики» створили для покоління шістдесятників можливість поширення освіти.

Одним із ефективних засобів просвіти українського народу П. Куліш вважав започаткування періодичного органу українською мовою, розглядав це як важливу частину розгортання широкої громадянської акції. У 1860 р. він започатковує альманах «Хата».

У 1861 році Пантелеймон Куліш разом із Миколою Костомаровим, Тарасом Шевченком та Василем Білозерським створив товариство «Громада» й почав видавати журнал «Основа», який проіснував до 1863 року. Сторінки цього журналу заповнювали перші ліричні поезії та поеми Куліша, що були написані вже після другої подорожі Західною Європою. У ці роки письменник почав писати «Історичні оповідання» – своєрідні науково-популярні нариси із історії України – «Хмельнищина» і «Виговщина». Водночас Куліш уклав свою першу поетичну збірку «Досвиткы. Думи і поеми», що вийшла у Петербурзі 1862 року – перед появою 1863 року ганебного валуєвського циркуляра, яким самодержавство обмежило друкування українською мовою.

З 1864 по 1867 рр. – Пантелеймон Куліш працює урядовцем у Варшаві, вивчає польські архіви з історії України. Він активно друкувався в галицьких виданнях «Вечерниці», «Мета», «Правда», вміщував там свої історичні твори: романи «Брати» (1864), «Руїна» (1864), різного змісту статті: «Викохування дітей» (1869), «Нарис історії словесності руско-української» (1869) та ін.

У 1871 р. письменник повернувся до Петербурга, де обійняв посаду редактора «Журнала Министерства путей сообщения» та продовжував студії історії козаччини, зокрема працював над своєю «Историей воссоединения Руси», два томи якої були надруковані в 1874, а третій у 1877 р.

Пантелеймон Куліш переживав складний період. Старше покоління українолюбців відвернулося від нього, а для молодшого він був чужим і незрозумілим. Тоді він прилучився до архівних студій, їздив за кордон, друкував там Біблію в українському перекладі, писав і видавав свої вірші (збірка «Досвітки», 1876). Після Емського указу (1876) письменник-просвітитель остаточно залишив державну службу.

Згодом Куліш оселився на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії, який перейменував на честь дружини Ганнина Пустинь. Тут він господарював, творив, зокрема, укладав зі своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879 року цензура заборонила і вилучила з продажу.

Останні роки життя педагог і письменник віддав перекладацькій діяльності. Він переклав 13 драм Вільяма Шекспіра, «Дон-Жуан» і «Чайльд-Гарольда» Джорджа Байрона, багато творів Фрідріха Шіллера, Йоганна Вольфганга Гете та Генріха Гейне. Найбільшою, колосальною працею став переклад Біблії українською мовою, яку просвітитель виконував, свідомий того, що вона збагатить українську культуру.

Помер Пантелеймон Олександрович Куліш 14 лютого 1897 р. після короткочасної хвороби, застудившись у неопалюваному кабінеті на своєму хуторі Мотронівці, де його і поховали.

Іменем письменника названо вулиці, бульвари і площі у багатьох населених пунктах України. У 1998 році у Відні, на будинку, де мешкав і працював П. Куліш над перекладом Біблії, встановлена меморіальна дошка. 1 березня 2011 року була заснована Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша. Сьогодні історичний роман «Чорна рада» введений у програму з української літератури для 11 класу середньої школи.

До 205-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку.

Для пошуку інших документів радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

05 серпня – 14 серпня 2024 р.

Інформацію підготувала зав. відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська.