Вівторок, 16 липня 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 125-річчя від дня народження Ернеста Міллера Гемінґвея (Хемінгуея) (1899-1961), американського письменника, журналіста,

лауреата Нобелівської премії в галузі літератури (1954)

 

imageЕрнест Гемінґвей, також Хемінгуей – американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року. Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття.

Письменник народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс (передмістя Чикаго). Його батько був лікарем, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював Ернесту любов до природи, в надії, що син піде по його стопах, і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника наполягала на заняттях музикою і навіть змушувала його співати в церковному хорі. У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Відтоді полювання було головною пристрастю хлопчика.

Освіту Гемінґвей отримав, навчаючись у граматичній школі та школі «Рівер форест хай скул». Стати письменником він вирішив ще в шкільні роки, дебютувавши з невеличкими оповіданнями у шкільному журналі. А після школи влаштувався репортером до газети The Kansas City Star, де завжди був у вирії місцевих кримінальних подій. Багато епізодів, сюжетів, характерів та діалогів з того періоду життя пізніше знайшли відображення у його творах.

Під час Першої світової війни Ернест був мобілізований і відправлений на службу в Червоний Хрест в Італії. Через поганий зір він почав служити водієм-добровольцем, але незабаром переходить на передові позиції.

У липні 1918 року Гемінґвей був серйозно поранений осколками снаряда в обидві ноги. Вийшовши з госпіталю, він був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть – другою за значенням військовою нагородою.

У 1919 році письменник повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя і впродовж кількох років працює репортером у канадській газеті.image

У 1921 році одружується з піаністкою Елізабет Хедлі Річардсон та переїжджає до Парижа, в місто, про яке він вже давно мріє. У Парижі Гемінґвей знайомиться з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Ернест прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса, але у своїй творчості шукав власний шлях.

Одночасно з цим визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. У ті роки він багато подорожував Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії Ернест зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Гемінґвею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: «писати нещадну правду про життя».

Дебютом у світі літератури для Гемінґвея-журналіста став збірник «Три оповідання і десять віршів» (1923). Відтоді він вирішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, «телеграфний стиль репортажу став затягувати його».

Етапною в творчості письменника стає книга «В наш час» (1925) – збірник оповідань, об’єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим стилем – лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як «принцип айсберга». Збірник «В наш час» цікавий ще й тим, що в ньому Гемінґвей вперше зачіпає проблеми «загубленого покоління», геніально продовжені в повісті «Фієста» (1926) і романі «Прощавай, зброє!» (1929). Останній твір приніс Гемінґвею світову славу й визнання.

За свою літературну кар’єру письменник не раз переживав творчу кризу. Так, наприклад, на початку 1930-х років наступив один з таких періодів і для особистісного розвитку Ернесто відправився в тривалу подорож в країни Африки. У цих екзотичних країнах йому вдалося не тільки пополювати, але і знайти себе. У результаті він написав кілька нових оповідань і збірок: «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «Сніги Кіліманджаро» (1936).

Одним з кращих творів, в якому намітився вихід із кризи, став роман «Мати і не мати» (1937). Кардинально новий період творчості пов’язаний з участю Гемінґвея в Іспанській революції, під час якої він був військовим кореспондентом. Цей досвід дав йому багато нових ідей для репортажів, нарисів та оповідань. Найбільшими творами того періоду стали п’єса «П’ята колона» (1938) і роман «По кому дзвонить дзвін» (1940).

Під час Другої світової війни письменник створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом із друзями на яхті «Пілар» патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу «Люди на війні» (1942). У цей час Ернесто також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті («Острови в океані» (1970)).

У 1949 році письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність.

1952 рік стає черговою перемогою Гемінґвея: він пише підсумковий твір свого життя – повість «Старий і море». Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування великого Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)).

Наступні роки свого життя Ернесто багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі – країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни.

Останнім завершеним твором великого Гемінґвея стала книга спогадів «Свято, яке завжди з тобою» (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років.

У 1960 Ернест повертається в Америку. В останні роки життя письменник страждав на тяжку депресію і розлади психіки. Його відправляють до психіатричної клініки, але лікування не має результату.

2 липня 1961, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, письменник застрелився у своєму будинку в Кетчумі з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки.

За своє життя Ернест Гемінґвей написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Гемінґвей.

З нагоди 125-річчя від дня народження видатного американського письменника в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку. В експозиції представлені його твори українською, англійською, іспанською та польською мовами.

Для пошуку інших документів радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

18 липня – 31 липня 2024 р.

 

Інформацію підготувала зав. відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська