Aбонемент

До 85-річчя від дня народження М. С. Вінграновського (1936–2004),

українського поета, сценариста, кінорежисера, кіноактора

«Він увірвався в літературу наче на степовому коні й упродовж усього життя він волів залишатися на коні – гордий, амбітний, свідомий свого мистецького покликання й самобутнього хисту. Навіть тоді, коли доля була не вельми прихильна до нього, пригальмовувала його потенційні мистецькі можливості й заганяла у творче «підпілля», коли триумфальний успіх перших десятиліть припорошила перша, а далі й друга, й третя паморозь суспільних розчарувань, навіть тоді він зберігав свою горду поставу вершника, якому навіть з обраного ним простору власного усамітнення видно далі й осяжніше, аніж тим можновладним мужам, яким скорялося все і вся, однак не сама суть людського призначення на землі».

Людмила Тарнашинська

Микола Степанович Вінграновський (1936–2004) – український письменник, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в с. Богопіль (нині м. Первомайськ) на Миколаївщині. Розпочав освіту за часів окупації – 1943 року пішов до нульового румунського класу початкової школи в с. Кумарі. Після переїзду батьків до Богопілля, продовжив навчання у місцевій десятирічці. Отримавши середню освіту, 1955 року вступив на акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).

Доля одразу ж усміхнулась юнакові – вже за два тижні його прослухав Олександр Довженко й запросив до Москви на свій власний курс во ВДІК. На жаль, досвід спілкування з видатним кінорежисером тривав недовго – вже через рік  Довженка не стало. Проте його висока мистецька школа, неповторний «довженківський дух» справили величезниий вплив на Миколу Вінграновського, який вважав Олександра Довженка своїм духовним батьком.

Ще студентом майбутній поет зіграв головну роль у фільмі «Повість полум’яних літ», а фахом обрав кінорежисуру. Після закінчення ВДІКу (1960) став режисером Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка).

Кінематографічний доробок Миколи Вінграновського складають художні фільми: «Сейм виходить з берегів» (1962), «Дочка Стратіона» (1964, 2-й режисер у співавторстві; режисер В. Левін), «Ескадра повертає на Захід» (1966, у співавторстві), «Берег надії» (1967, роль Вацлава Купки), «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984). Документальний жанр представлено картинами: «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин ‑ столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин ‑ столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич ‑ столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Також М. Вінграновський є автором кіносценаріїв «Світ без війни», «Северин Наливайко».

У літературі Микола Вінграновський дебютував поетичними творами, опублікованими у журналі «Дніпро» 1957 року. Наступного року була публікація в часописі «Жовтень». Однак, слава прийшла до нього з пам’ятною публікацією в «Літературній газеті» (нині «Літературна Україна»), де 7 квітня 1961 року під назвою «З книги першої, ще не виданої» була надрукована ціла сторінка віршів.

Поетична слава Миколи Вінграновського виявилась не менш гучною, аніж кінематографічна. Літературні вечори 1960-х років рідко коли обходились без його харизматичної особистості, де в неповторному виконанні молодого поета звучали вірші високої емоційної напруги.

У літературно-мистецькій спадщині поета Вінграновського такі окремі книги, як «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Вибрані твори» (1986), «Кінь на вечірній зорі» (1987), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів»  (1993), «Любове, ні! Не прощавай!» (1996). Російською мовою вийшли друком збірки «Козерог» (1977), «Первинка» (1982), «На серебряном берегу» (1982).

На певному етапі творчого шляху Микола Вінграновський заявив про себе і як талановитий прозаїк, якому підкорилися різноманітні літературні жанри – від оповідання до роману. Читацькі симпатії отримали його повісті «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1979), «Літо на Десні» (1983), «Кінь на вечірній зорі», «Манюня» (2003), а також роман «Северин Наливайко» (1993). Окремою книгою були видані історичні нариси «Чотирнадцять столиць України» (1997).

Особливе місце у творчості митця становить поезія й проза для дітей. Зокрема, відомі такі його книжки, як «Андрійко-говорійко» (1970), «Первінка» (1971), а за збірки  «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979), «Ластівка біля вікна» (1981), «На добраніч» (1983) поет був нагороджений Державною премією України імені Тараса Шевченка (1984).

Знаний М. Вінграновський і як перекладач – з-під його пера з’явились поетичні інтерпретації творів Б. Пастернака, Н. Барташвілі, Л. Даміана та інших. Твори самого Миколи Вінгановського перекладено багатьма мовами світу.

З нагоди 85-річчя Миколи Вінграновського в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого розгорнуто книжкову виставку, яка експонує книжкові та періодичні видання, що знайомлять з творчою спадщиною митця, а також містить літературу про його життєвий і творчий шлях.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого.

Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами Бібліотеки.

Виставка експонується за адресою:

вул. Грушевського Михайла, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 9 грудня - 31 грудня 2021 р.

Інформацію підготувала зав. відділу соціокультурної діяльності

Сливка О. В.