Вівторок, 22 червня 2021

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 12:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 150-річчя від дня народження В. С. Стефаника (1871 – 1936), українського письменника, громадського і політичного діяча

 

 

imageВасиль Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.

У 1883 році Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян, зокрема, організовували читальні. Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» (1888 р.) та «Лумера» (1889 р.).

У 1890 році Василь Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Іваном Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки. 

Після закінчення гімназії (1892 р.) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова.

Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті — «Жолудки наших робітних людей і читальні» — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос» та «Літературно-науковому віснику» ряд статей: «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Мазурське віче у Ржешові», «Мужики і вистава», «Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza», «Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Для дітей», «Поети і інтелігенція».

У 1897 році у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте, не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.

Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла у світ у 1899 р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози.

У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як «Камінний хрест», «Засідання», «Лист», «Підпис»).

У 1901 р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — «Дорога», яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів.

У 1904 році одружився із дочкою священика – Ольгою Гаморак. Оселився у с. Стецева поблизу рідного Русова.

У 1905 р. вийшла в світ четверта збірка письменника — «Моє слово». В ній уперше була надрукована новела «Суд», яка завершує перший період творчості Стефаника.

У 1908 році селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їх інтереси в урядових і судових установах.

У березні 1915 року за фальшивим доносом В. Стефаника було заарештовано, проте завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час він жив у Відні, де знову, після п’ятнадцятирічної перерви, повернувся до літературної праці. Написав новелу «Марія», яку присвятив пам’яті Івана Франка.  За «Марією» письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду («Діточа пригода» і «Марія») склали п’яту збірку — «Вона — земля», видану 1926 р.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця», «Слава йсу», «Людмила», «Каменярі».image

У роки перебування Західної України під владою Польщі письменник майже постійно жив в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці годину.

Тяжко хворів, переніс частковий параліч, запалення легенів. Смерть обірвала його життя 7 грудня 1936 року. Похований на пагорбі недалеко від рідного дому у селі Русів.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне та історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Саме він започаткував в українській літературі експресіонізм – стиль, що передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами.

До 150-річчя від дня народження В. С. Стефаника (1871 – 1936), українського письменника, громадського і політичного діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція вміщує літературу, що висвітлює життєвий і творчий шлях письменника, його найвідоміші твори.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 11 – 31 травня 2021 р.

 

 

 

Інформацію підготувала провідний бібліотекар відділу  

соціокультурної діяльності  

Гриценко Ю. А.