Aбонемент

Книжкова виставка

До 90-річчя від дня народження C. Й. Параджанова (1924–1990), вірменського і українського кінорежисера, сценариста і художника

«Жити – творити»

Не треба поспішати ставати режисером,

головне – стати ним назавжди.

С. Параджанов

Параджанов Сергій Йосипович (9 січня 1924, Тбілісі — 20 липня 1990, Єреван) — вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно).

У 1942 році Сергій Параджанов закінчив середню школу і став студентом Тбіліського інституту залізничного транспорту. Через рік Параджанов поступив на вокальне відділення Тбіліської консерваторії. 1945 р. він переводиться в Московську консерваторію. Його самостійна робота в кіно розпочалася з фільму «Андрієш» (1954 р.), пізніше він зняв ще декілька художніх фільмів. Окрім них, митець знімав документальні та науково-популярні стрічки — «Наталія Ужвій», «Думка», «Золоті руки». У 1965 році за мотивами творів Михайла Коцюбинського Сергій Параджданов поставив фільм «Тіні забутих предків», в якому вперше яскраво виявилася експресивна романтична манера художника. Цей фільм став однією з найяскравіших подій радянського кіно першої половини 60-х. Фільм був відзначений премією Британської кіноакадемії, отримав премії на фестивалях у Римі (Італія) і Мар-дель-Плата (Аргентина), Золоту премію у Салоніках (Греція). Був визнаний одним із двадцяти кращих фільмів світу усіх країн і народів.

Наступним знаменитим фільмом Параджанова став «Колір граната», в якому він прагнув відтворити духовний світ та історію кохання вірменського середньовічного поета Саят Нови. На жаль, новаторські ідеї режисера не знайшли розуміння в офіційних колах через «важкість сприйняття». Фільм довго пролежав на полицях фонду, доки не був змонтований С. Юткевичем (таким чином, на сьогодні існують дві його версії). Але і «адаптовану для радянського глядача» стрічку швидко зняли з прокату через арешт Параджанова у 1973 році. Перебуваючи у в’язниці, він, попри глузування оточуючих, створював із підібраного непотребу невеликі колажі й відправляв у листах до своїх друзів. З часом параджанівські колажі було визнано оригінальними та цілком досконалими мистецькими творами.

На волі Сергій Параджанов активно працював, надолужуючи втрачені роки через ув’язнення. 1986 р. він зняв документальну стрічку «Арабески на тему Піросмані», а 1988 — художній фільм «Ашик-Керіб» (за мотивами однойменної поеми М. Лермонтова), дуже прихильно зустрінутий критикою на фестивалі у Венеції. Наступного року митець почав працювати над автобіографічним фільмом «Сповідь», але закінчити його не встиг. Він увійшов до документальної кінострічки «Параджанов. Остання весна», яка у 1992 р. здобула нагороду Російської академії кінематографічних мистецтв.

Визнання Параджанова художника відбулося значно пізніше, ніж визнання його режисерського таланту. Тільки у 1988 р. пройшла його перша персональна виставка у Музеї народного вірменського мистецтва, яка засвідчила широкий громадський інтерес до творчості майстра, що сприяло рішенню відкрити окремий музей, присвячений творчості Сергія Параджанова.

21 липня 1990 року Сергій Йосипович Параджанов помер від тяжкої невиліковної хвороби. Батьківщина високо оцінила творчість Майстра — його поховали в Пантеоні геніїв вірменського духу.

До 90-річчя від дня народження С. Й. Параджанова в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить літературу, в якій зібрано архівні матеріали, що розповідають про драматичний перебіг долі відомого кінорежисера. Широко представлені фотоматеріали, репродукції картин, малюнків, колажів Параджанова. Також зібрано спогади людей, які близько знали талановитого митця.

На виставці представлено документи із фондів НПБУ. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Грушевського, 1, 2-й поверх.

Термін експонування: 9 січня – 3 лютого 2014 р.

Інформація підготовлена відділом СКД