3 березня 2021 року у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбулося засідання Шевченкознавчих бібліотечних студій. З лекцією «Тарас Шевченко у побуті» виступила старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Тамара Холоша.
Розпочалось засідання з вітального слова завідувачки відділу соціокультурної діяльності Олени Погонець, яка привітала зі 155-річчям з часу заснування Бібліотеки та провела усім присутнім віртуальну екскурсію Бібліотекою.
Тема Шевченка завжди була цікава читачеві. Саме тому, ще в 2010 році, Бібліотека започаткувала Шевченкознавчі студії, основною метою яких є дослідження та ретельне вивчення життя і творчості Кобзаря.
Про те, яким був Шевченко, свідчать, насамперед, його твори. Адже вони — його внутрішній світ, стан душі, духовність, мораль. Яким був Шевченко, можна також судити і з численних спогадів його сучасників.
Про його дитинство знаємо багато, і Тарас постає звичайною сільською дитиною, якій не було ніщо дитяче чуже. Грався з ровесниками у піжмурки, будував у бур’янах курені, купався у ставку, козакував. Але зрозуміло, що він був незвичайною дитиною.
Тамара Олександрівна розпочала свою розповідь відеорядом про 1848 рік — рік, коли Т. Шевченка взяли художником в наукову експедицію, яка мала вивчити Аральське море. В цій експедиції досить детально розкривається побут Тараса Григоровича. Дізнаємося, що Шевченко був невибагливим. Жив по-простому, до розкошів, до багатства ніколи не прагнув. Як глибоко віруюча людина, жив за Божими заповідями. Багато часу поет приділяв малюванню портретів, ходив з друзями на полювання, готував їжу, грав трохи на гітарі, любив все записувати у щоденник.
Далі розповідь про молодого, дорослого Шевченка, поета у часи заслання і опісля. Зрозуміло, що то вже були дві різні людини. Сучасники відзначають його кремезність і добре здоров’я у молоді роки. Та то було до заслання. Волосся Тарас мав темно-русяве, очі темно-сірі, дуже проникливі. Тяжка життєва стежка заслання порушила здоров’я, наклала відбиток на його характер, змусила з чимось попрощатися, а щось осягти. Але не забрала головного: його безмежного людинолюбства та одвічного прагнення до справедливості. Поет був великим правдолюбом, не терпів гніту, поневолення, насильства, будь-якого людського приниження. Справедливість для нього була понад усе, і народні болі сприймав як власні.
Цікавою також була розповідь про його палку любов до музики, сценічного мистецтва, він часто відвідував театр. Відома його багатолітня, безкорислива дружба із земляком з Городища — великим оперним співаком і композитором, автором першої вітчизняної опери «Запорожець за Дунаєм» Семеном Гулаком-Артемовським.
Окремої уваги заслуговує особливе ставлення Т. Шевченка до природи, яку, як поет і художник, не лише любив і обожнював, але й глибоко розумів, пропускав через душу. Його рідкісне обдарування народжувало чудові картини і пензлем, і в поетичних творах, що давно стали зразками неперевершеного поетичного живопису. Він любив усе живе, милувався природою, особливо рідної України, яка завжди жила в його серці. Любив тварин, птахів безмежно. Вони часто ставали поетичними образами в його творах.
Після смерті поета накопичився величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.
Яким був Тарас Шевченко як звичайна людина? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Коли радів, а коли сумував? Може, у чомусь сумнівався, чимсь захоплювався? Яким був його побут, уподобання, характер, вдача?
Запропонована лекція «Шевченко у побуті» дала змогу всім присутнім отримати відповіді на ці питання та побачити Шевченка з іншого боку, людського, де за творчою величчю Великого Кобзаря проглядається фізичний образ великого українця.
Тарас Шевченко для українського народу не лише геніальний поет. Він — його сумління, совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов’ю. Ось чому його люблять і шанують усі — незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій. У найважчі роки ідейного чи соціального розшарування, Великий Кобзар щоразу ставав прапором української нації, гаслом, її духовним маяком.
Серед шанувальників творчості Тараса Шевченка в аудиторії були присутні студенти Київського вищогопрофесійно-технічного училища водного транспорту, працівники та користувачі НБУ ім. Ярослава Мудрого.
Захід закінчився цікавою дискусією та фото на згадку.
Інформацію підготувала провідний бібліотекар відділу
Бібліотека
