Aбонемент

До 180-річчя від дня народження М. П. Старицького (1840 – 1904), 

письменника, драматурга, режисера, культурного та громадського діяча 

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (нині – Черкаська обл.) в родині дрібного дворянина. Батько – офіцер царської армії, мати походила з родини Лисенків.

У 12-річному віці майбутній письменник залишився сиротою. Відтоді виховувався в дядька – Віталія Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Лисенка.

Родинні зв’язки і дружба М. Старицького з М. Лисенком перетворились пізніше у велику творчу співдружність оперного драматурга і композитора, авторів багатьох музичних творів.

Діставши домашню початкову освіту, Михайло Старицький навчався у Полтавській гімназії, по закінченні якої в 1858 році вступив на математичний факультет Харківського університету. Через два роки разом з М. В. Лисенком перейшов у Київський університет, де продовжив навчання на математичному факультеті, а згодом на факультеті права.

За часи навчання в університеті, обидва брати приєднались до Київської (Старої) громади. Разом з друзями Михайлом Драгомановим і Петром Косачем відкривали власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них.

З 1864 р. Михайло Старицький позиціонує себе як культурно-громадський діяч: виступає як поет і перекладач, пише історичні романи, повісті, працює у Києві в Історичному архіві, бере активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Поетична творчість М. Старицького розпочиналась з перекладів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін. Одночасно він писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. Одним з кращих ліричних віршів М. Старицького є «Виклик». Покладений на музику М. Лисенком, вірш перетворився у пісню «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», яка згодом стала народною.

У 1871 році М. Старицький разом з М. Лисенком засновує Товариство українських сценічних акторів.

Пише поетичні і драматичні твори для друку і театру, зокрема водевіль «Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка» (1972), лібрето до опер «Чорноморці», «Різдвяна ніч» (1872).

1878 р., під натиском реакції і переслідувань з боку влади за участь в демократично-літературному і культурному русі, письменник змушений емігрувати за кордон.

Після повернення на батьківщину (1880) знову розгортає бурхливу театрально-драматургічну, поетичну, літературно-видавничу діяльність.

Видає дві збірки власних поезій під спільною назвою «З давнього зшитку. Пісні та думи» (1881-1883), упорядковує та видає український  альманах «Рада»  у двох випусках (1883, 1884).

У 1883 р. Михайло Старицький очолив перший професійний український театр, у якому грали такі могутні таланти як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та інші.

Виходячи з нагальної потреби створення великого та якісного репертуару, глибоко занурившись у процес організації театральної справи, Михайло Старицький активно береться за переробку та сценічну інтерпретацію прозових творів інших авторів.

Як драматурга його особливо приваблювала творчість Миколи Гоголя, за творами якого були створені п’єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Утоплена» (1883), «Тарас Бульба» (1885). За мотивами оповідання російської письменниці О. Шабельської «Напередодні Івана Купала» Михайлом Старицьким була написана драма «Ніч під Івана Купала» (1887), а головні колізії роману відомого австрійського письменника К.-Е. Францоза «За правду» створили основу сюжету історичної драми «Юрко Довбиш» (1888).

За повістю польського письменника Юзефа Крашевського «Хата за селом» Михайло Старицький створив драму «Циганка Аза» (1890), яка згодом стала відомішою за оригінал. Блискуча драматична переробка комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках», яка не мала сценічної історії, увійшла до скарбниці вітчизняного театрального мистецтва, подарувавши глядачеві один з найпопулярніших творів – комедію «За двома зайцями» (1883).

Разом з цим з-під пера майстра з’являються власні оригінальні твори, серед яких драми: «Не судилось» (1881), «Талан» (1893), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1896), «Богдан Хмельницький» (1896), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1899), «Остання ніч» (1899), «Хрест життя» (1901); водевілі «По-модньому» (1887), «Чарівний сон» (1899).

1885 р. з певних причин Михайло Старицький залишив трупу корифеїв і організував нову трупу з молодих артистів, яку очолював до 1892 року.

З 1892 по 1896 рр. був директором і режисером трупи М. Садовського, потім – режисером трупи І. Найди (1898 р.).

Наприкінці 1890-х рр. митець залишив працю в театрі й присвятив себе письменницькій діяльність. Написав багато драматичних, поетичних і прозових творів українською і російською мовами.

Михайло Старицький - автор великих історичних  романів, повістей, оповідань та нарисів, написаних російською мовою. Найвизначніші з них: трилогія «Перед бурей: Исторический роман из времен Хмельниччины» (1894), «Буря» (1896), «У пристани» (1897); романи «Молодость Мазепы» (1893), «Руина» (1899) «Разбойник Кармалюк» (1903); повісті «Оборона Буши» (1891), «Последние орлы» («Гайдамаки», 1901) та інші.

Останні роки життя Михайло Старицький тяжко хворів. Помер письменник 27 квітня 1904 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

З нагоди 180-річчя від дня народження М. П. Старицького в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експоновані видання знайомлять з широкою жанровою палітрою літературної творчості митця та містять біографічні матеріали, які висвітлюють його життєво-творчий шлях.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 11 – 31 грудня  2020 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу 

соціокультурної діяльності Сливка О. В.