Понеділок, 1 березня 2021

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 10:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 100-річчя від дня народження М. Д. Руденка (1920 – 2004),

письменника, філософа, діяча правозахисного руху  

 

«Невільник той,

хто душу не зберіг

і став її двоногою тюрмою»

 М. Руденко

 

 

 

 

 

imageМикола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року на Донбасі, у шахтарській родині. Батько загинув під час трагедії на шахті коли хлопцеві було 6 років. Через деякий час у грі пошкодив око і перестав на нього бачити. У сьомому класі Микола Руденко почав писати вірші, які друкували у газетах. Незабаром взяв участь у загальноукраїнському конкурсі юних поетів і виборов стипендію та право вступати до вищого навчального закладу.

1939 року вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. На жаль, провчився всього два місяці – наближалася війна, і його мобілізували разом з іншими першокурсниками. У жовтні 1941 року в перших боях під Ленінградом отримав тяжке поранення. Лікарі навіть не сподівалися, що він зможе ходити. Був політруком прифронтового госпіталю.

Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, шістьма медалями. Після виходу у 1947 році збірки віршів «З походу» М. Руденко вступив до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.

Микола Руденко – автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), «Орлова балка» (1970-і), фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966), «Слідами космічної катастрофи» (1962), поеми «Хрест» (1976, про голод 1933 р.).

Під час сталінської кампанії 1949 року проти «космополітів» М. Руденко відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.

Розвінчання на ХХ з’їзді КПРС «культу особи Сталіна» назавжди змінило світогляд письмененника. Він, уважно вивчивши «Капітал» К. Маркса, прийшов до висновку, що вчення яке лягло в основу побудови СРСР, хибне. Власне бачення цієї проблеми митець виклав у філософських працях «Економічні монологи» і «Енергія прогресу», у романі «Формула Сонця».

На початку 70-х років М. Руденко включився у роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення «Міжнародної амністії».

1974 року за критику марксизму письменника було виключено з лав КПРС, 1975 – з СПУ. У 1975 році за правозахисну діяльність був заарештований, але у зв’язку з 30-літтям перемоги амністований як учасник Другої Світової війни ще під час слідства.

Визнання Радянським Союзом Гельсінського акту, підписаного 1975 року главами держав і урядів 33 європейських держав, а також США і СРСР, наштовхнуло М. Руденка на думку про проголошення легальної правозахисної діяльності. 9 листопада 1976 року у Москві він провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінкської Групи. 

1 липня 1977 року за «антирадянську агітацію і пропаганду» М. Д. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. У 1978 році спеціальним розпорядженням Головліту УРСР були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Миколи Руденко – усього 17 назв.image

У таборах письменник продовжував політичну боротьбу і творчу роботу. Його праці активно друкувалися на Заході. Після повернення із заслання у грудні 1987 року М. Руденко з дружиною виїздить до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки». У 1988 році був позбавлений радянського громадянства. Очолював Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки. Член ПЕН-клубу.

У 1988 році Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Миколу Руденка «Українцем року» за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури.

У 1990 році обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В. Винниченка 1990 року.

У вересні 1990 року М. Д. Руденка було відновлено у громадянстві і реабілітовано. Останні роки жив у Києві.

1993 року за роман «Орлова балка» та збірку «Поезії» Миколі Руденку присуджена Державна премія імені Тараса Шевченка. 1996 року нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

У 1998 році вийшли друком головні праці життя Миколи Руденка – «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».

Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.

До 100-річчя від дня народження Миколи Руденка, письменника, філософа та діяча правозахисного руху в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку.

Експозиція презентує творчий доробок письменника і громадського діяча, знайомить читача з документами про його життєвий і творчий шлях.

На виставці представлені документи із фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою:

вул. Грушевського Михайла, 1; 2 поверх.

Термін експонування 11– 31 грудня 2020 року

 

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу соціокультурної діяльності Кудря Л. М.