Aбонемент

До 85-річчя від дня народження Б. І. Олійника (1935–2017), 

українського поета, перекладача, Героя України

«Оцінка єдина – для мене й для вас.

Її об’єктивно нам виставить час».

Борис Олійник

Борис Ілліч Олійник – унікальна постать в українській культурі, політиці та філософії, один із найбільш знаних вітчизняних поетів другої половини ХХ –початку ХХІ століття.

Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області.

Після закінчення середньої школи вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка, де навчався на факультеті журналістики.

З 1958 по 1962 рік працював у редакції газети «Молодь України». Потім - у редакціях таких літературних та суспільно-періодичних видань як «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна».

Від 1963 року - член Cпілки письменників України. З 1971 по 1974 рік був заступником голови СПУ. 1976-91 рр. – секретарем правління Спілки письменників СРСР.

З 1991 року Б. Олійник – дійсний член АН УРСР (нині – НАН України). З 1992 по 1994 роки працював провідним співробітником Інституту національних відносин і політології НАН України.

Борис Олійник - автор майже півсотні книг віршів, есеїв, статей. Його книги друкувались за межами України й були перекладені багатьма мовами колишнього СРСР, а також мовами європейських країн, зокрема чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською.

Перший вірш майбутнього поета «Краю мій!» був надрукований у новосанжарській районній газеті в 1948 році. Перша поетична збірка «Б’ють у крицю ковалі» вийшла друком у 1962 році. Разом з наступною збіркою «Двадцятий вал» вона була відзначена Республіканською премією ЦК ЛКСМУ імені М. Островського.

Серед найвідоміших книжок письменника - поетичні збірки «Вибір!» (1965); «Коло» (1968); «Відлуння» (1970); «На лінії тиші» (1972); «Стою на землі», «Рух» (обидві - 1973); «Ми знаємо для чого жить!» (1974); «Гора» (1975); «Істина», «Кредо» (обидві - 1976); «Заклинання вогню» (1978); «Сива ластівка» (1979); «Доля», «У дзеркалі слова» (обидві - 1981); «Золоті ворота» (1982); «Трубить Трубіж» (1987); «Сім» (поема, 1988); «Поворотний круг», «Таємна вечеря» (обидві 2000); «Пісня про матір» (2004) та інші.

1983 року побачила світ книга «Планета поезія», до якої увійшли літературно-критичні статті письменника різних років.

Серед історичних, науково-публіцистичних праць Бориса Олійника особливе місце посідають «Криниці моралі та духовна посуха» (1990), «Два роки у Кремлі» (1992), «Будьмо взаємно точні, колеги!» (1994), «Сатанізація сербів, кому вона потрібна?» (1995), «Жорстока правда» (1999), «Хто наступний?» (1999), «Князь тьми» (2008).

На тексти поета створено низку пісень. Найвідоміші серед них – «Забіліли сніги» (муз. О. Білаша), «Пісня про матір» (муз. І. Поклада), «Лечу до тебе» (муз. І. Карабиця), «Пісня про невідкриті острови» (муз. І Шамо), «Мати сіяла сон» (муз. В. Тилика), «Вальс» (муз. А. Горчинського).

Творчу роботу Борис Ілліч завжди поєднував з активною громадською та державно-політичною діяльністю. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради України. З 1995 по 2006 рік очолював делегацію Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.

У травні-червні 1986 року в числі перших поет вів телевізійні репортажі з зони ядерної катастрофи в Чорнобилі.

Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу РСР, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). Перебуваючи у зоні Югославської трагедії, виступив на захист сербів і чорногорців, публікуючи матеріали в українській, російській і югославській пресі.

Борис Олійник був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС у Криму і під Чигирином та каналу Дунай – Дніпро. Його зусиллями також було зупинено будівництво промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка.

Борис Ілліч – фундатор Українського фонду культури і незмінний його очільник на громадських засадах з 1987 по 2017 рік.

З 2010 по 2016 рік був головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Як поет, громадський і державний діяч Борис Олійник був відзначений почесними званнями і нагородами. Він - Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди (1994) та «Дружба» (1997), Всеюгославської премії «Лицарське перо» (1998), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999), міжнародної премії імені М.О. Шолохова (2001) та ін. Кавалер Ордену Ярослава Мудрого (V, IV, III ст.).

У 2005 році за самовіддане служіння Україні на літературній і державницькій ниві, визначний внесок у збереження національної духовної культури, вагому особисту роль у піднесенні міжнародного авторитету України Борис Ілліч Олійник був удостоєний найвищої державної відзнаки - звання Героя України з врученням ордена Держави.

Борис Ілліч Олійник пішов із життя 30 квітня 2017 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

До 85-річчя від дня народження Бориса Олійника в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка знайомить з літературно-мистецькою спадщиною письменника та містить матеріали, що висвітлюють віхи його життя і творчості. На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 20 жовтня - 25 листопада 2020 р.

Інформацію підготувала

головний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності

Сливка О. В.