Aбонемент

До 180-річчя від дня народження (1839–1884), українського етнографа, поета, громадського діяча, автора слів Державного Гімну України 

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Павло Чубинський 

Павло Платонович Чубинський – український вчений, етнограф, фольклорист, поет, перекладач, економіст, статист, громадський діяч, автор слів Державного Гімну України.

Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський поблизу м. Бориспіль у небагатій дворянській сім’ї.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку почав захоплюватися географією і мріяв про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту, дістав ступінь кандидата юридичних наук. Тема його дисертації, що досліджувала народно-правові звичаї в Україні, виразно вказувала на спрямування наукових інтересів молодого автора, тісно пов’язаних з життям і побутом рідного краю. Будучи студентом, Чубинський приєднався до петербурзької української громади, що гуртувалася навколо редакції журналу «Основа». На зібраннях «основ’ян» він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед – Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.

Після закінчення університету Чубинський повернувся в Україну. Як правник, вважав за обов’язок допомагати селянам, які тоді звільнились од кріпацтва й мали багато клопоту з власністю на землю. Дивився на справу як юрист і як поет. Одна з його тодішніх робіт називалася «О значении сказок, пословиц и песен для криминалиста».

Юриспруденція не стала основним і єдиним заняттям Павла Чубинського. З юності він захопився вивченням народного побуту, звичаїв, фольклору, обожнював поезію Шевченка, почав писати вірші і записувати народні пісні. Але недовго довелося жити й працювати П. Чубинському на рідній Україні. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу, а через багато років – Державним Гімном України. Невдовзі П. Чубинського за «українську діяльність» без суду заслано на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії та ін. 1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де автохтонно проживали українці. Матеріали експедиції увійшли до семитомника, виданого протягом 1872–1879 років.

«Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» були явищем величезної ваги в історії української культури. Вони показали світові яскраві зразки вияву вроджених якостей духу українців, величну простоту, безпосередність і водночас глибоку емоційність, естетичну натхненність, силу поетичного чуття, яскравість барв народної поезії та пісні – те головне, що відрізняє український народ серед інших слов’янських народів.

1872 року Павло Чубинський одружився з Катериною Порозовою.

Блискуче проведення експедиції зробило ім’я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних наукових колах і дозволило йому домогтися від уряду в 1872 році створення Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам’яток на території України. Усього за кілька років ця наукова установа видала два томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ», де опубліковано праці М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Ф. Вовка та багатьох інших відомих вчених.

1873 року Російське географічне товариство нагородило Павла Чубинського золотою медаллю. У серпні-вересні 1874 року в Києві відбувся III Археологічний з’їзд, що мав велике значення в активізації українознавчих досліджень. 1875 року Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі також нагороджує його золотою медаллю. 1879 року він отримав найпочеснішу наукову нагороду в Росії – Уваровську премію Петербурзької Академії наук.

Проте успіх ученого та його однодумців з київського відділу Російського географічного товариства спричинив хвилю нападок і цькування у шовіністичній пресі. Над Чубинським знову нависли хмари, і він переїжджає до Петербурга, де йому було дозволено працювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів. Сумлінний трудівник, хоч і відірваний силоміць від улюбленої справи, і тут досяг успіхів та 1878 року був призначений статським радником.

У той час він тяжко захворів, у квітні 1879 року пішов у відставку й після наполегливих клопотань дістав дозвіл повернутися в Україну. Жив у Борисполі та на своєму хуторі неподалік. 1880 року його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Помер Чубинський 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Доля відвела Павлу Платоновичу Чубинському коротке життя. Однак він встиг щільно наповнити його плідною працею й творчими здобутками. Він відзначався рідкісно широким діапазоном наукових зацікавлень, надзвичайно багато зробивши не лише як етнограф і фольклорист, але й як економіст, статист, мовознавець, демограф, бібліограф, правознавець, соціолог. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнографічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.

Твори Чубинського тривалий час були заборонені, хоча ними щедро послуговувалося безліч радянських науковців без посилань на автора.

До 180-річчя від дня народження П. П. Чубинського в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонується добірка творів Павла Платоновича Чубинського, книжки та статті про його життя і творчість, нотні видання та багато іншої цікавої літератури про нього.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії  

відділу соціокультурної діяльності

Літовкіна Ю.М.

1/50
	Весільні обряди Рівненщини : Фольклорно-етнографічні записи 19-поч. 20 ст. / З.Доленга-Ходаковський, П.Чубинський, В.Кравченко, С.Двораковський ; Ін-т мистецтв Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту та ін. — Рівне : Волин. обереги, 2004. — 139 c. : іл.   Шифр зберігання: А641424     У збірнику «Весільні обряди Рівненщини» вміщено описи весіль, подаються також пісні до них за логічним та традиційним розвитком обряду на Рівненщині з ХІХ до середини ХХ ст. у записах З. Доленги-Ходаковського, П. Чубинського, В. Кравченка, С. Двораковського. Матеріали збірника можуть бути використані педагогами, мистецтвознавцями, фольклористами, етнографами, а також всіма ентузіастами, хто дбає про успадкування оригінальних традицій при створенні молодої сім’ї.