Пропонуємо Вашій увазі виставку художніх робіт члена Національної спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв України Івана Пилипенка „Київ – Париж” (у січні - лютому ц.р. Ви мали змогу ознайомитись з виставкою фотографій митця „Неповторна Лавра”). Виставка живопису розташована у холі 2-го поверху центрального приміщення Бібліотеки.
Термін експонування: 4–12 березня 2010 р.
Л. Баранович
У білому світі Івана Пилипенка
Коли поринаєш у цей світ, вдивляючись у картини художника, вочевидь віриш: рай, що там, у високості, насправді ось тут, і саме такий – білий по білому. Наче давно бачений, прочулений на генетичному рівні, та розгублений на важких дорогах життя… На щастя, час від часу на нас спадає спасіння: дивовижний простріл могутньої блискавки – по всьому безмежжю неба. Потім – рясний теплий дощ на закляклу від бездуховності землю. Клубочиться пухка пара, зливаючись із прозорим дощем, змиваючи чорноту очамрілого міста… Момент істини… Здається, що наше рукотворне пекло відступилося, завмерло, розніжене дивогляддям великого й величного Мистецтва. Ніби й справді Бог укотре подав нам рятівне коло, привертаючи до своїх обранців – Митців. І посеред них – Іван Пилипенко – зі своїм білим раєм.
Маестро може посміхнутися. Його творчість магічно діє на глядачів. Без нарочитості, тотального натиску, агресивного наступу на підсвідомість розірваними кольорами й карколомними ритмами, що мигтять, мов файли згасаючого комп’ютера… Художник вознісся на крилах чистої поезії й кличе до себе інших. Мовляв, будь ласка, приєднуйтеся, черпайте з чистого джерела.
Так, у хаосі розхристаності, фрагментарності глобалістського буття, де превалюють чорні плями, художник Іван Пилипенко ніби оздоровлює нас ментально й естетично – без кардинального втручання. Його чарівне знаряддя – білий колір з безліччю рефлексій та відтінків. Колись, мабуть, спеціалісти скрупульозно визначать їхню кількість. З технічної цікавості. Наразі ж ми вдячно приймаємо те, що він уже створив – довершене художнє послання. Як мовилося, форма його вираження не потребує пояснень, натяків, тлумачень – настільки вона органічна.
Можливо, художницький світ мислення ідеальний, ідеалістичний, але ж він і реальний, мабуть, тому, що й ми відчули його таким, як майстер хотів піднести – мрійно й без турбот – під білими покровами безконечності й краси. Це дуже притягальна сила. Мов чистий струмок прохолодної води. Занурюєшся в блаженство його світлоносності й живеш трепетним відчуттям прекрасного.
Із повним текстом статті можна ознайомитись на сторінці
http://www.viche.info/journal/1788/
Бібліотека