 Четвер, 21 листопада 2024
 | |||||||||||||||
Навігаційне менюПро бібліотеку
Каталоги
Послуги
Навігаційне менюГромадська приймальня
Публічні закупівлі
Графік роботиЧетверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів). | Віртуальна книжкова виставка «До 80-х роковин злочину сталінського режиму — розстрілу діячів
Василь Атаманюк. 1916 рік.
Український національний рух, який виступав за політичне самовизначення України аж до відокремлення її від Росії, набрав великої сили після Української революції 1917—1921 рр. Українці прагнули здобути національні, політичні та державницькі права для своєї нації. Вони домагалися запровадження національно-територіальної автономії для України; призначення представників титульної нації на керівні посади в Україні; утворення комісаріату українських справ у Тимчасовому уряді; упровадження української мови в адміністративну, церковну й шкільну системи. Росія була змушена піти на поступки в деяких з цих питань, хоч це суперечило її імперським прагненням. Національна ідея дала могутній поштовх розвитку художніх сил. Особливо бурхливо розквітла література. Писали й друкувалися Володимир Сосюра, Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Куліш; творили Олександр Довженко (саме тоді вийшли фільми «Арсенал» і «Земля»), Лесь Курбас з його театром «Березіль».
Сталінська тоталітарна система не могла довго миритися з розвитком суспільно-політичного й духовного розвитку української нації, і вже на початку 30-х років ХХ ст. рушила сталінська кривава репресивна машина смерті, яка нещадно руйнувала все, що було українське, щоб докорінно знищити українську націю. Інтелігенцію нищили масовими розстрілами, а селянство — злочинним штучним голодом. У буремні 1930-ті роки було розстріляно десятки тисяч українців, а понад 10 мільйонів — заморено голодною смертю. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 р., коли стався арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали жовтень, листопад і грудень 1937 р. За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 р. почався новий виток репресій на честь 20-ї річниці приходу більшовиків до влади. У серпні 1937-го нарком НКВС СРСР Єжов підписав наказ, який стосувався таборів ГУЛАГу, у тому числі Соловецького табору особливого призначення, щоби до 20-ї річниці Жовтневої революції протягом двох місяців: 1) закінчити операцію з репресування найактивніших контрреволюційних елементів; 2) усіх вибраних в’язнів віддати на розгляд так званих «трійок» і засудити до розстрілу. Кожен із таборів мав певний ліміт в’язнів, призначених до розстрілу. Для Соловецької тюрми кількість розстріляних мала скласти 1200 осіб. Цей наказ був слухняно виконаний.
Двох інших синів — Івана й Тараса — розстріляли ще в грудні 1934 р. Трагічна доля великої родини Крушельницьких, яка дала українській національній культурі багатьох діячів у різних галузях мистецтва, літератури, громадського життя, стала символом нещадного, кривавого сталінського комуністичного режиму, що знищив мозок нації, наслідки якого відчутні донині. «Розстріляне відродження» — це трагедія не лише українського народу, який втратив еліту нації, фахівців у різних галузях науки, засновників і членів ВУАН, письменників, художників, журналістів, діячів і творців театрального та музичного мистецтва, політиків, лікарів, духовенство. Це — також світова трагедія, бо наука, література, культура не мають кордонів і є цінністю всього людства. Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920—1930-х рр. За це десятиліття (1921—1931 рр.) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, (зокрема, на 1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалось близько п’яти тисяч письменників). Для віртуальної виставки відділ рідкісних і цінних книг відібрав прижиттєві видання українських письменників, яких було репресовано під час Великого терору (1937—1938), коли сталінські репресії досягли свого піку. Звичайно, що досить важко навести інформацію про всіх тих, хто був замучений в ті страшні дні 80 років тому. Та й не всі, хто ліг у холодну землю Карелії, залишили по собі культурний спадок у вигляді книжок. Серед жертв сумнозвісного урочища Сандармох були не тільки вчені, письменники чи поети; були інженери, було багато розкуркулених селян — усі ті, хто будував Біломорсько-Балтійський канал. В електронній бібліотеці «Культура України» НБУ ім. Ярослава Мудрого представлено рубрику тематичного каталогу «Розстріляне відродження», де можна ознайомитись із цифровими образами документів. Для цієї віртуальної виставки було відібрано в переважній більшості ті книжки, які ще не потрапили до електронної бібліотеки. Для пошуку інших видань цих авторів радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки, традиційними картковими каталогами та інтернет-ресурсами. Інформацію підготовлено відділом РЦК
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА ПОЯСНЕНЬ ВК ВС СРСР — Військова колегія Верховного Суду СРСР ВУАН — Всеукраїнська академія наук ГУДБ — Головне управління державної безпеки ГУЛаг (рос.) — Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения КП(б)У — Комуністична партія (більшовиків) України НКВС СРСР — Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР ОДПУ — Об'єднане державне політичне управління Особлива трійка НКВС — орган позасудового винесення вироків у СРСР, що існував у 1937—1938 рр. під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії та прокурора РНК СРСР — Рада народних комісарів СРСР СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К. : Наукова думка, 2005. — С. 535. Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К. : УЕ, 1990. — С. 335. *** Донцов Д. Дві літератури нашої доби / Д. Донцов. — Львів, 1991. — 295 с. Ірчан, Мирослав. Твори : у 2 т. / Мирослав Ірчан ; упоряд., примітки М. М. Острика. — К. : Дніпро, 1987. — Т. 1 : Драми. — 343 с. Ірчан, Мирослав. Твори : у 2 т. / Мирослав Ірчан ; упоряд., примітки М. М. Острика. — К. : Дніпро, 1987. — Т. 2 : Спогади ; Повісті ; Новели ; Оповідання ; Публіцистика. — 480 с. Качкан В. А. Хай святиться ім’я твоє : Історія укр. л-ри і культури в персоналіях (XIX—XX ст.) / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника та ін. — Львів : [Фенікс]. — 2002. — Кн. 5. — 469, [2] с. : іл., [1] арк. портр. — Покажч. : с. 374–400. Лейтес А. Десять років української літератури (1917–1927) / А. Лейтес, М. Яшек ; за заг. ред. С. Пилипенка. — Б. м. : Держвидав України, 1928. — Т. 1 : Біобібліографічний. — XVI, 671, [2] с. : портр. Мафтин, Наталя Василівна. Західноукраїнська та еміграційна проза 20—30-х років XX століття: парадигма реконкісти / Мафтин Наталя ; М-во освіти і науки України, Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. — Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2008. — 355 с. Мафтин, Наталя Василівна. У пошуках «Grand» стилю (західноукраїнська та еміграційна проза міжвоєнного двадцятиліття) / Наталя Мафтин ; М-во освіти і науки України, Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. — Івано-Франківськ : ЛІК, 2011. — 335 с. Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / уклад. Юрій Винничук. — Харків : Факт, 2016. — 762, [1] с. : іл. — (Програма «Українська книга»). Остання адреса : Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937-1938 роках / Служба безпеки України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. — 2–ге вид., доопрац. і допов. — К. : Сфера, 2003. — Т. 1 / Редкол. : С. Богунов [та ін.]. — 470 с. Остання адреса : Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937-1938 роках / Служба безпеки України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. — 2–ге вид., доопрац. і допов. — К. : Сфера, 2003. — Т. 2 / Редкол. : С. Богунов [та ін.].— 1073, [18] с. Собачко О. Українські літературні організації та течії в другій половині 20-х років XX століття / Ольга Собачко // Наукові записки : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т політ. і етнонац. досліджень ім. І.Ф. Кураса ; редкол. Ю. А. Левенець [та ін.]. – Вип. 32. – Київ, 2006. – С. 257–280. Убієнним синам України. Сандармох / Кар. респ. громад. орг. «Т-во культури «Калина» ; [Уклад. Скрипнікова Л.Г.]. — 2–е вид., допов. — Петрозаводск : [Скандинавія], 2006. — 151 c. *** Путько-Стех А. Символ жертв «розстріляного відродження» // МІСТ : тижневик для українців всього світу. — Режим доступу: http://meest-online.com/history/as-it-was/symvol-zhertv-rozstrilyanoho-vidrodzhennya/
| ||||||||||||||
Бібліотека
Поза кордонами країни велася широка пропагандистська агітація, яка закликала українську інтелігенцію повертатися в Україну та включатися в процес будівництва української державності на засадах соціалізму у складі СРСР. Михайло Грушевський, який на початку 1920-х років повернувся з еміграції, очолив Всеукраїнську академію наук. У школах, навчальних закладах, державних і адміністративних установах українська мова була обов’язковою. Багато державних і партійних посад в Україні обіймали українці.
До Соловецького табору з Ленінграда прибула «трійка» катів-енкаведистів (голова — Заковський, члени — Гарін і Позерн) із секретарем Єгоровим, яка в жовтні кілька днів поспіль ухвалювала смертні вироки. Почалися перші розстріли засуджених, а третього листопада 1937-го із Соловків до урочища Сандармох у Карелії привезли тисячу сто одинадцять осіб, зокрема, приблизно двісті українців. Серед інших загинули такі визначні постаті, як Василь Атаманюк-Яблуненко, Олександр Бадан-Яворенко, Аркадій Барбар, Омелян Волох, Марко Вороний, Петро Дятлов, Григорій Епік, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, Лесь Курбас, Юрій Озерський, Василь Олійник, Володимир Підгаєцький, Валер’ян Підмогильний, Іван Сіяк, Олекса Слісаренко, Степан Рудницький, Володимир Удовенко, Павло Филипович, Володимир Чехівський, Матвій Яворський, Михайло Яловий. Це — лише кілька імен страчених третього листопада 1937 р. Протягом кількох днів в’язнів розстрілював особисто капітан Матвєєв. Трохи раніше, у жовтні, ворожі кулі з пістолета цього ката забрали життя в Антона Крушельницького, його доньки та синів Богдана й Остапа. 
