Aбонемент

Віртуальна книжкова виставка

«До 160-річчя від дня народження Івана Яковича Франка (1856—1916), українського письменника, драматурга, вченого, громадського діяча»

Іван Якович Франко (27.08.1856—28.05.1916) — поет, прозаїк і драматург; перекладач і літературний критик, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва; публіцист, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф та економіст. Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка, член багатьох наукових товариств слов'янських народів. Активний член демократичного руху в Галичині останньої чверті ХІХ — початку ХХ ст. Автор майже шести тисяч  літературних, публіцистичних і наукових творів; вільно писав українською, польською, німецькою та російською мовами, робив переклади з 14 мов, у тому числі східних.   

Розпочавши творити в натуралістичному стилі, Франко як письменник став одним із засадничих творців реалізму в українській літературі. Як мовознавець Франко — автор низки праць, де він виступав за єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західноукраїнськими говірковими елементами.

Проблеми світогляду Франка були предметом найбільшої фальсифікації в радянську епоху. На основі аналізу раннього періоду його діяльності і творчого доробку будувалися фальшиві концепції щодо його світогляду; в той же час були заборонені для друку засадничі філософсько-світоглядні праці, де Франко обстоював ідею національної держави.  

Полем діяльності Франка-історика було не лише минуле України, а й всесвітня історія. Історико-культурологічні елементи виявляються в наукових працях з літературознавства, книгознавства, економіки, статистики. Учений намагався показати історію людства як закономірний процес висхідного розвитку від первісних примітивних форм суспільного життя до вищих.  

Доробок Франка містить понад 100 прозових творів — оповідань, повістей та романів. Першим прозовим твором Франка став роман «Петрії й Довбущуки» (перша редакція — 1875 р.), сюжет якого вибудувано на тлі пошуків скарбів Олекси Довбуша. В історичній повісті «Захар Беркут» (1883) автор оживив картини героїчної боротьби карпатських общин проти монголо-татарської навали в ХІІІ ст. У романі «Для домашнього огнища» (1892), збірці «В поті чола» (1897), повісті «Перехресні стежки» (1899—1900) та інших змальовано всю глибину соціального зла і, водночас, морального розкладу «верхів» тогочасної Галичини. Серед драматичної спадщини Франка вершиною є соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893).

Найбільшої слави Франко зажив як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Його доробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань, скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. На час виходу першої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Франко був уже відомим громадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали й перекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. Наступна збірка «Зів'яле листя» (Львів, 1896) стала шедевром поетичної майстерності, де ліричний герой — людина, яка глибоко відчуває, але мало пристосована до практичного життя. У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви.   

Ставлячи перед собою просвітницькі цілі, маючи величезну ерудицію, творчо перероблюючи кращі світові надбання, він прагнув зробити літературу різних країн частиною української культури. Він надавав величезного значення своїй перекладацькій діяльності, в якій чільне місце посідають переклади з античних літератур. За активною участю, з редагуванням і передмовами Франка вийшли у світ окремими виданнями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору. Упродовж творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав низку сонетів Шекспіра, уривки з його останньої п'єси «Буря», драму «Венеціанський купець» і трагедію «Король Лір». Найбільш капітальною працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете.   

Видавнича діяльність, що була важливим чинником національно-визвольного руху, посідала особливе місце в житті Франка, повністю відображала увесь спектр  його інтелектуальних зацікавлень, починаючи від співпраці в студентському часопису «Друг», де він від 1874 р. розпочав друкувати свої вірші. Франко за своє життя брав участь у підготовці книжкових серій, де було випущено велику кількість творів українських і зарубіжних письменників: «Дрібна Бібліотека» (1878—1880), «Наукова Бібліотека» (1887), що з часом трансформувалася в «Літературно-наукову Бібліотеку» (1889—1897), «Хлопська Бібліотека» (1896—1899), «Белетристична Бібліотека» (1899—1902), «Українсько-руська Бібліотека» (1902—1911), «Універсальна Бібліотека» (1909—1912), «Міжнародна Бібліотека» (1912—1914), «Всесвітня Бібліотека» (1914—1917). Окрім сприяння у виході таких збірників, як «Ватра» (1886—1887), «Веселка» (1887), «Перший вінок» (1887), Франко упорядкував першу антологію української лірики «Акорди» (1903). Він також брав участь майже в кожному томі «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка» і діяльності Українсько-руської видавничої спілки. Із 1899 р. був головним редактором, із 1903-го — відповідальним редактором видання «Літературно-науковий вістник».  

У 80-х роках ХІХ ст. Франко дістає визнання як один із провідних українських критиків. Його перу належать статті про поточний літературний процес і найважливіші явища національної культури (статті «Українська література в Галичині за 1886 рік», «Нариси з історії української літератури в Галичині», «Українська альманахова література»). Як співробітник газети «Діло» Франко чимало часу віддає історії Галичини, особливо історії галицько-українського національного й літературного руху. Значним є доробок Франка-критика як рецензента й фольклориста (статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», «Наші коляди»). Серед літературно-критичних виступів цього періоду — огляди найхарактерніших явищ інших літератур, особливо тих, що відбивають естетичну переорієнтацію на реалістичні форми освоєння сучасності (статті про Е. Золя, Гл. Успенського, М. Салтикова-Щедріна), а також ті, що стосуються польсько-українських і українсько-російських літературних взаємин («Адам Міцкевич в українській літературі», «Правове становище української літератури в Росії»). Зазвичай такі статті супроводили Франкові переклади творів різних європейських авторів («Каїн» Байрона, перша частина «Фауста» Гете, поезії Гейне). Із часом інтерес Франка до окремих авторів переростав у своєрідні, майже белетризовані, психолого-культурологічні розвідки («Перша передмова до перекладу "Фауста" Й.-В. Гете», дослідження про Данте й Середні віки, про І. Вишенського та його добу).   

Твори Івана Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.   

Професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець 26 листопада 1915 р. висунув кандидатуру Франка на здобуття Нобелівської премії 1916 року. Це підтримав швецький історик Г. Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений; друга причина — Франка не стало того ж року.  

Від смерті Тараса Шевченка ніхто з українців не здобув більшої слави, як Іван Франко, і ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку украïнськоï літератури, як він. Його кипуча натура та надпрацездатнiсть залишили читачам у спадок близько сотні творів малої епiчноï форми. Своїми незвичайно розмаїтими за тематикою та жанрами прозовими творами письменник збагачував скарбницю украïнськоï літератури, щоб вона засяяла власним світлом у сiм'ï інших літератур, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури.   

Національна парламентська бібліотека України до 160-тої річниці  від дня народження Франка підготувала віртуальну книжкову виставку документів із фонду відділу рідкісних і цінних книг, яка презентує творчий доробок Івана Яковича: прозу, публіцистику, переклади, а також літературу про нього. 

Для зручності користувачів творчий доробок Великого Каменяра вибудовано таким чином: історична проза; прозові твори різних жанрів; поезії; переклади вершин світового мистецтва; критика й публіцистика; наукові розвідки про Франка.  Більшу частину документів подано з анотаціями, що розкривають зміст видань. 

Одночасно з цим до цієї визначної події організовано книжкову експозицію у читальному залі відділу рідкісних і цінних книг за адресою:

                    вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3-й поверх.

   Термін експонування: 19 серпня 2016 р. – 22 вересня 2016 р.

Для пошуку додаткових даних про твори, життєвий шлях Франка та його місце в культурному просторі України, а також пошуку інших видань, радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами НПБУ, зокрема пошуковим апаратом і документами з фонду відділу рідкісних і цінних книг, де можна ознайомитися з такими матеріалами:

Публіцистика І. Франка на сторінках часописів

«Записки Наукового Товариства ім. Шевченка»,
«Літературно-науковий вістник», «Украинская жизнь» 

1. Азбучна війна в Галичині 1859 р. (1913).
2. До історії українського вертепа ХVІІІ с. (1906).
3. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході: вступ до студій над «Богогласником» (1913).
4. «Жарт непотребний»: історична вірша з р. 1702 на історичнім тлі (1912).
5. Із секретів поетичної творчості (1899).
6. Карпаторуська література ХVІІ—ХVІІІ віків (1900).
7. Козак Плахта: українська народна пісня друкована в польській брошурі з р. 1625 (1902).
8. «Король Балагурів»: Антін Шашкевич і його українські вірші (1904).
9. Лукян Кобилиця: епізод із історії Гуцульщини в першій половині ХІХ в. (1902).
10. Нові матеріали до історії українського вертепа (1908).
11. Святий Климент у Корсуні: причинки до історії староруської легенди (1902).
12. Слово о Лазареве воскресеніі: староруська поема на апокрифічні теми (1900).
13. Стара Русь (1906).
14. Студії на полі карпаторуського письменства ХVІІ—ХVІІІ в. (1901).
15. Студії над українськими народними піснями (1907—1908, 1910—1912).
16. Сучасні досліди над Святим письмом (1908).
17. Теорія і розвій історії літератури (1909).
18. Земельная собственность в Галиции: к истории землевладения в Галиции (1915).

Публікації про І. Франка в часописах

«Життя й революція», «Нові шляхи»,
«Украинская жизнь», «Україна», «Червоний шлях»

1. Айзеншток І. Ів. Франко як історик письменства (1926).
2. Александрович С. [Єфремов, Сергій]. Похороны Ивана Франка: письмо из Лозанны (1916).
3. Багалій Д. Іван Франко, яко науковий діяч: загальний нарис (1926).
4. Возняк М. Журнальні плани Франка в рр. 1884—86 (1927).
5. Возняк М. З першого заарештування Івана Франка: наукова студія (1931).
6. Возняк М. Листи Ів. Франка до Вол. Левицького (1927).
7. Возняк М. Тринадцять листів Ів. Франка до Ол. Кониського (1927).
8. Гординський Я. До літературно-наукової діяльності Івана Франка в 1912—1913 рр. (1930).
9. Грушевський М. Апостолові праці (1926).
10. Житецький Іг. Одруження І. Я. Франка (1926).
11. Киричинський О. Франко в Київі (1926).
12. Коссак І. Іван Франко та його брати: уривок зі спогадів (1926).
13. Мочульський М. Одно видіння Івана Франка (1930).
14. Петлюра С. Франко — поэт национальной чести (1913).
15. Полферов Я. Іван Франко в музиці (1926).
16. Рублевська Л. Франко та Золя (1930).
17. Хоткевич Г. Зі споминів про Франка (1926).

Інформація  підготовлена  відділом   РЦК

1/37
	Франко, Іван Якович. Петрії й Довбущуки : оповідання : в 2 ч. / Іван Франко. — Скрентон (штат Пенсільванія : Вид-во Просвіт. коміс. Рус. Нар. Союза, 1916. — 232 с.   Шифр зберігання: Рк А597947 «Оповідання», що його критика частіше називає романом, — перший великий прозовий твір Франка в авантюрно-пригодницькому  жанрі з елементами готики. Сюжет розгортається на тлі міфеми про пошук скарбів Олекси Довбуша — легендарного народного месника, перші згадки про виступи якого знайдено в документах за 1738 р. Смерть легендарного ватажка опришків автор переніс на 1858  р. У 1909—1912 рр. Франко створив нову редакцію роману, яка значно відрізняється від попередньої. Він скоротив повість (у новій редакції вона має не три, а дві частини), значно змінив фабулу, дав інше трактування окремим подіям і персонажам, вніс численні мовностилістичні правки. В американському виданні роману представлено другу редакцію.