Aбонемент

Віртуальна книжкова виставка

До 90-річчя від дня народження Надії Світличної (1936–2006), української публіцистки, мемуаристки, журналістки, редакторки, правозахисниці, громадської діячки

Надія Олексіївна Світлична — учасниця руху шістдесятників, правозахисниця, публіцистка, мемуаристка, журналістка, дисидентка. Членкиня Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редакторка-укладачка «Вісника репресій в Україні» (США), лавреатка премії імені Василя Стуса (1992), Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994). Дослідниця та популяризаторка українства на Слобожанщині.

Народилася 8 листопада 1936 року в селі Половинкине на Луганщині в родині вчителів. Закінчила відділення української філології в Харківському університеті. Повернулася на Донбас та працювала в освітній системі.

У 1963-му переїхала до Києва, де разом із братом поетом та критиком Іваном Світличним долучилася до легендарного Клубу творчої молоді, який став осередком київського шістдесятництва. Працювала редакторкою, перекладачкою, учителькою вечірньої школи. Співала у хорі «Жайворонок» та «Гомін».

У 1960-х роках брала участь у самвидавному процесі: передруковувала, редагувала та розповсюджувала твори М. Осадчого, Є. Сверстюка, І. Дзюби, В. Чорновола, М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, В. Симоненка тощо, що пізніше стало приводом до арешту. У листопаді 1967 року підписала лист-протест щодо процесу над В’ячеславом Чорноволом. У грудні 1970 року у м. Василькові Київської області разом з Євгеном Сверстюком Надія Світлична знайшла вбиту подругу художницю Аллу Горську, організувала похорон і зведення пам’ятника на її могилі.

Особисте життя Надії було непростим. У Києві вона вийшла заміж за інженера Володимира Войтенка і народила сина. У 1972 році, коли хлопчику було лише два роки, Світличну засудили до 4 років таборів за «антирадянщину» та поширення самвидаву. Після чого дитину забрали до дитбудинку, адже чоловік під тиском КДБ розлучився з нею. Покарання відбувала у Мордовії. Після звільнення залишилася без житла й роботи, виживала завдяки підтримці рідних.

У 1977 році вдруге вийшла заміж — за Павла Стокотельного. Невдовзі разом з сином та чоловіком виїхала за кордон — спочатку до Італії, а потім у США.

В еміграції працювала в Українському музеї Нью-Йорка, редагувала журнал «Віра», була перекладачкою в Гарвардському університеті, вела цикл передач «Шістдесятництво в Києві» на радіо «Свобода» та активно підтримувала українську діаспору.

Авторка спогадів про А. Горську, Г. Снєгірьова, І. Світличного, В. Марченка, В. Стуса, упорядниця збірок Я. Лесева «Мить», М. Руденка «За ґратами», М. Горбаля «Деталі піщаного годинника», В. Стуса «Палімпсести» та ін. Написала автобіографічну серію про слідство і суди 1972-1983 рр.

Пізніше в незалежній Україні брала участь у виданнях творів І. Світличного (збірка «У мене — тільки слово»), книги «Доброокий» (спогади про І. Світличного), листи І. Світличного. Від 1992 року — ініціатор і засновник Музею шістдесятництва. На створення цього музею віддала свою частку Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Померла 8 серпня 2006 року у США. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

До 90-річчя від дня народження Надії Світличної в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонуються твори авторки та видання, які знайомлять з її творчим та життєвим шляхом.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

відділу соціокультурної діяльності

Літовкіна Ю.М.

1/50
	Світлична Н. Алла Горська / Надія Світлична // Алла Горська. Душа українського шістдесятництва / упоряд. Людмила Огнєва ; [за ред. О. Зарецького]. — Київ : Смолоскип, 2015. — С. 614-624.   Шифр зберігання: А763912 Спогади Надії Світличної про Аллу Горську.