До 185-річчя від дня народження Михайла Драгоманова (1841–1895), українського публіциста, історика, філософа, економіста, літературознавця, фольклориста, громадського діяча
Михайло Петрович Драгоманів (1841–1895) – один з найвідоміших громадських діячів та письменників минулого століття; видатний політолог, публіцист і літературний критик, літературознавець і фольклорист, історик і видавець. Це був мислитель і вчений зі світовим ім’ям, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових, пов’язаних з іншими славетними родинами в царині української культури. Точної єдиної цифри кількості праць Михайла Драгоманова немає, оскільки його спадщина надзвичайно різноманітна. Загалом він написав понад дві тисячі творів, статей, розвідок і публіцистичних матеріалів з різних наукових галузей. У фундаментальній праці «Михайло Драгоманов. Бібліографія 1861–2011» (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Наук. б-ка ім. М. Максимовича ; упоряд.: Мороз М. О. та ін. ; редкол.: Грищенко І. С., голова та ін.). Дрогобич : Коло, 2011. 740 с.) зареєстровано 953 публікації текстів самого автора (разом, із літературою про нього, це понад 6000 позицій). Прізвище вченого походить від слова «драгоман», що з арабської означає «перекладач, тлумач». Він вільно володів п’ятьма європейськими мовами. Мав такі літературні псевдоніми: Волинець, Кирило Василенко, М. Галицький, М. Гордієнко, М. Толмачов, П. Кузьмичевський, П. Петрик, Українець, Чудак та ін.
Михайло Драгоманов народився 30 (18-го – за старим стилем) вересня у м. Гадячі Полтавської губернії в родині дрібномаєтного дворянина, нащадка козацької старшини. Його батьки були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. Від народження Михайло зростав і виховувався в українському середовищі: українською мовою розмовляли рідні, знайомі, дворові люди, селяни; він чув українські пісні та казки, розповіді про українську старовину, Гетьманщину та Козаччину.
Після закінчення Полтавської гімназії восени 1859 р. Михайло Драгоманов вступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира. У 1863 р. він став членом товариства «Громада». Від середини 1860-х років становлення Михайла Драгоманова як вченого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У 1870 р. Київський університет відправив перспективного молодого вченого за кордон. Замість запланованих двох років він перебував там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. Це трирічне закордонне турне було надзвичайно плідним для нього. Після цього він зміг критично оглянути та оцінити свої переконання, зіставляючи їх із науковим західноєвропейським досвідом.
Особливе місце у політично-публіцистичній діяльності Михайла Драгоманова посідала Галичина. Він намагався «розбудити» галицьке суспільне життя, як він це розумів, тобто підняти рівень суспільної свідомості на тих землях. Пізніше, після звинувачення в українофільстві та сепаратизмі, Михайло Драгоманов був позбавлений кафедри в Київському університеті, де він працював на посаді штатного доцента з 1873 р.; із 1875 р. він став політичним емігрантом. Через Галичину і Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, розпочати випуск української газети. Через рік Михайло Драгоманов заснував у Женеві «Вільну українську друкарню», де видавав перший український безцензурний суспільно-політичний збірник «Громада» (1878–1882), якого було видано п’ять томів. Головною метою видання було опублікувати велику кількість матеріалів для вивчення України та її народу, його духовних починань, а також утвердитися серед світової спільноти у прагненні до свободи та рівності.
У 1889 р. Михайло Драгоманов був запрошений викладати всесвітню історію у щойно заснованій Вищій школі (саме вона через кілька років трансформувалася в університет) Князівства Болгарія, де жив і працював останні шість років життя аж до своєї кончини. Він допомагав створювати цей перший університет у Болгарії: там, крім керівництва кафедрою і розвитку власної школи фольклористики, налагоджував навчальний процес, складання програми та розкладу занять, сприяв започаткуванню університетської бібліотеки.
Михайло Драгоманов зіграв важливу роль у створенні першого українського політичного проєкту – Русько-Української радикальної партії (1890). Він вважав себе соціалістом, однак у центр уваги ставив свободу особистості. З огляду на свої глибокі переконання він критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що «чиста справа потребує чистих рук». Суспільний процес Михайло Драгоманов розумів як поступальний розвиток політичних і моральних ідей, підпорядкованих внутрішнім законам прогресу.
Науковець одним із перших в українському літературознавстві звернувся до аналізу романтизму як напряму у мистецтві, що у попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість усною народною творчістю, етнографією та міфологією українців. Тим самим було підготовлено передумови для виникнення та розвитку реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини ХІХ ст. Як літературний критик Михайло Драгоманов висвітлив здобутки українського письменства, його значення та місце в європейському літературному процесі. Зокрема, у 1873 р. опублікував в італійському часописі «Європейський огляд» (італ. «Rivista Europea») статтю «Український літературний рух у Росії та в Галичині (1798–1872)».
Михайло Петрович помер від розриву аорти 2 липня 1895 р. в Софії, де й похований.
Публіцист Михайло Павлик у праці «Михайло Петрович Драгоманов. 1841–1895. Єго юбілей, смерть, автобіографія і спис творів» (Львів, 1896) зазначав: «Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд, що завсігди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння, – на думку Івана Франка, – найліпше характеризує нам самого Драгоманова».
Для збереження максимальної автентичності відтворення тогочасних реалій бібліографічний опис видань частково складено із дотриманням орфографії оригіналів. Блоки інформації з бібліографічними описами й анотаціями розміщено в алфавітному порядку назв видань.
Під час підготовки виставки було залучено матеріали з «Української бібліотечної енциклопедії», із сайтів деяких обласних універсальних наукових бібліотек, державних наукових бібліотек, а також наукові статті зі збірників гуманітарного профілю.
Окрім віртуальної виставки до уваги користувачів Бібліотеки – традиційна виставка творів друку Михайла Драгоманова. Із нею можна ознайомитись у читальному залі рідкісних і цінних книг від 16-го вересня 2026-го по 16 жовтня 2026 р. за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1, кімн. 212, 3-й поверх. Принагідно зауважимо, що наповнення традиційної та віртуальної виставок не копіюють, а доповнюють одна одну.
Для пошуку інших видань Михайла Драгоманова пропонуємо скористатися електронними ресурсами Бібліотеки та її традиційними картковими каталогами.
Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Галина Нелипа
1/23
Драгоманов, Михайло. Австро-руські спомини (1867–1877) М. Драгоманова. — Львів : Т-во ім. Шевченка, 1889–1892–.–
Ця праця Михайла Драгоманова за жанром є мемуарами і, водночас, історичною розвідкою, в якій автор описує свої контакти з галицькими українцями (русинами), а також дає характеристику тогочасному культурному і політичному життю Галичини й Наддніпрянщини. Автор детально аналізує складні взаємини між наддніпрянськими українськими інтелектуалами («українофілами») та діячами Галичини й Закарпаття, які тоді належали до Австро-Угорщини.
Перша частина містить «Вступне слово: огляд на моє украйінство до знакомства з Галичанами», а також «Моі перші писання про Галичину».
Наступні розділи описують його перебування у Львові, знайомство з місцевими москвофілами та народовцями, подорожі до Відня та Угорської Русі (Закарпаття) і завершуються періодом його еміграції до Женеви (1876–1877 роки).
Бібліотека