До 155-річчя від дня народження Івана Филипчака (1871-1945),
українського педагога, краєзнавця
Іван Фиипчак народився 27 січня 1871 року в селі Лішня Сяноцького повіту (тепер Підкарпатське воєводство Республіка Польща) у багатодітній сім’ї незаможних селян.
У 1889 році, після закінчення із відзнакою Сяноцької гімназії продовжує навчання у Станіславській українській вчительській семінарії. Маючи потенційні задатки до вчительського фаху, а також величезне прагнення служити просвіті народу, юнак цілком свідомо зробив цей доленосний вибір.
У 1891 році на посаді вчителя однокласної народної школи в с. Кулачківці Коломийського повіту 20-річний Іван Филипчак почав свою безпосередню педагогічну діяльність.
У 1895 році він поступає на Вищі педагогічні курси у Львові, одночасно викладає українську мову і львівській школі ім. А. Міцкевича.
Після закінчення курсів у 1896 році Іван Филипчак був направлений педагогом до виділової школи містечка Комарно Самбірського повіту, а від 1898 року як «доброго педагога» його переводять в самбірську учительську семінарію.
30 вересня 1900 року професор учительської семінарії І. Филипчак одружився з молодою Ярославою Мащак, яка також була вчителькою та навчалася у Перемишльській учительській семінарії. Після одруження вони разом із тещою Поліною Мащак оселилися в місті Самбор.
У 1909 році родина Филипчаків придбала присадибну ділянку, на якій спорудили будинок, в який поселилися 1910 року. За радянської влади цей будинок було конфісковано і досі він є власністю міської комунальної служби. В Самборі у подружжя народилося п’ятеро дітей.
До початку Першої світової війни Іван Филипчак працює у Самбірській державній вчительській семінарії. Займається викладацькою діяльністю, прикладає чималих зусиль для поліпшення навчально-виховного процесу. З відкриттям у Самборі приватної жіночої вчительської семінарії паралельно викладає там українську мову й літературу.
З початком воєнних дій і приходом у 1914 році до Самбора російської окупаційної влади, за наполяганням дружини він записався на педагогічні курси у Петрограді для підготовки майбутніх вчителів російської мови в Галичині.
Після закінчення навчання і складання відповідних іспитів І. Филипчак отримує від Міністерства освіти скерування на посаду інспектора у м. Тернопіль.
21 серпня 1915 року він прибув у розпорядження Київського шкільного округу і був направлений вчителем до Вінницької учительської семінарії, де викладав історію та географію.
У той час, коли І. Филипчак перебував у Вінниці, його дружина разом з дітьми спочатку були евакуйовані до Києва, а потім – до Ростова-на Дону. 10 лютого 1917 рок Івана Пилиповича спіткало велике горе: помирає дружина і на його утриманні залишаються п’ятеро дітей. У їх вихованні йому допомагала бабуся Поліна Мащак. Усі діти здобули вищу освіту.
У лютому 1917 року педагог змушений був змінити місце праці, оскільки за розпорядженням тодішньої шкільної влади отримав скерування на посаду шкільного інспектора Чернівецької губернії. До його обов’язків входили перевірка та контроль діяльності середніх і початкових шкіл декількох галицьких повітів, зокрема Коломийського.
Але після шкільної реформи і організації Шкільних рад, яку проводив Тимчасовий уряд росії, Іван Филипчак повернувся на попереднє місце праці до Вінницької учительської семінарії і одночасно за скеруванням Міністерства народної освіти УНР почав працювати лектором українознавства на учительських курсах у Вінниці. Його хист лектора, добра обізнаність у питаннях історії, літератури робили виклади змістовними, цікавими, збирали великі аудиторії слухачів.
Отримавши у вересні 1919 року згоду уряду ЗУНР, Іван Филипчак повертається із сім’єю до Самбора. Він поновлюється викладачем історії та географії у Самбірській учительській семінарії, де повністю віддає себе навчальній і виховній діяльності із молоддю.
Крім безпосередньо педагогічної праці, професор активно включається у громадське і культурно-освітнє життя міста. Його ім’я серед активних членів освітніх і педагогічних товариств, він виступає ініціатором й натхненником багатьох суспільно корисних справ.
Найбільш яскраво його талант як організатора, наполегливого історика-науковця розкрився у діяльності Товариства і музею «Бойківщина» у Самборі. З часу заснування музею у 1927 році і аж до свого арешту у листопаді 1944 року, Іван Филипчак залишався незмінним директором музею, приклавши до його розбудови, перетворення на дієвий осередок наукового і культурно-просвітницького життя бойківського краю. У 30-х роках ХХ століття музей «Бойківщина» було визнано найкращим регіональним музеєм у Польщі.
Іван Филипчак чимало приклався і до розбудови кооперативно-господарського життя Самбірщии. Очолюючи товариство «Сільський господар», організував курси бджільництва, садівництва, виноробства, заснував кооператив «Шовк», у якому вирощували шовкопрядів і виробляли шовкові тканини.
Педагог також був активним членом товариств «Просвіта», «Українська Бесіда», «Рідна школа», «Взаємна Вчительська Поміч» у Самборі та Наукового Товариства імені Шевченка у Львові.
І. Филипчак багато уваги приділяв написанню праць з історії освіти на західноукраїнських землях. Його перові належать такі розвідки: «Учительські курси українознавства на Великій Україні в 1918 р.» (1925), «Історія шкільництва на Бойківщині» (1931), «Школа в Стрільбичах» (1936), «Ц.К. окружна головна школа в Лаврові, 1788/89 – 1910/11 рр.» (1937), «Учительська семінарія в Самборі» (1938), «Школа в Гордині» (1938), «Шкільництво на Лемківщині» (1939) та інші.
Яскравою гранню непересічного таланту Івана Пилиповича стала багата історико-літературна спадщина. З-під пера письменника-педагога вийшли такі історичні твори, як «Княгиня Романова», «За Сян!», «Будівничий держави», «Іванко Берладник, або Пропаща сила», «Дмитро Детько», «Кульчицький – герой Відня», «Анна Ярославна – королева Франції» та ін.
За неповних 17 років письменницький доробок Івана Филипчака складає 12 повістей на історичні та соціально-побутові теми, 9 з яких побачило світ за життя автора, а ще три уже після проголошення Незалежності України, старанням невістки – Ірини Дибко-Филипчак, дружини Бориса, сина письменника.
Під час німецької окупації І. Филипчак редагував газету «Самбірські вісті», де друкував і свої статті. Це стало причиною того, що починаючи з серпня 1944 року, тобто після другого приходу більшовиків, його постійно викликали в «особливий відділ», де 4 листопада заарештували як «ворога народу» і засудили на 15 років табірного ув’язнення. У неволі 74-літній вчений протримався 11 місяців і помер від фізичного перевантаження 21 жовтня 1945 року в Тайшетському концтаборі Іркутської області. Місце поховання Івана Филипчака невідомо. У 1993 році його було реабілітовано.
За часів радянської влади твори письменника не видавалися, а ті, що були видані в 30-40-х роках вилучені з бібліотек.
До 155-річчя від дня народження Івана Филипчака в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку, яка висвітлює творчий доробок видатного письменника і вченого, а також літературу про його життя.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Інформацію підготувала зав. відділу
обслуговування користувачів Оксана Круліковська
Бібліотека