До 210-річчя від дня народження Михайла Вербицького (1815-1870), українського композитора, диригента, священника, автора мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна» і 160-ї річниці першого публічного виконання гімну
Михайло Вербицький – український композитор, диригент та отець УГКЦ, який розвинув хоровий стиль на Галичині. Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та театральної музики.
Народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, де його батько Михайло був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.
У 1828 році при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики – М. Березовського та Д. Бортнянського.
Згодом Михайло вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим подібним посібником в Україні.
У другій половині сорокових років Михайло Вербицький звертається до релігійної музики – і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції.
Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» тощо.
Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Вербицький не писав музики до п’єс. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» тощо.
Складні життєві обставини відтягнули висвячення на священика, – і щойно 1850 року він отримує єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він став парохом у селі Млинах на Яворівщині, де прожив решту свого життя.
Отець Михайло Вербицький писав сакральні і світські твори. Саме йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів. Музикознавці говорять про те, що композитор залишив майже сорок церковних композицій, понад десять оркестрових рапсодій, кілька симфонічних увертюр, навіть полонези і солоспіви, музику до двадцяти театральних вистав, світські пісні. Але його музична спадщина належно не вивчена. Пісні Вербицького миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Його учнями були священики-композитори Віктор Матюк та Порфирій Бажанський.
У 1869 році священик важко захворів і 7 грудня 1870 року у віці 55 років відійшов у вічний світ. Похований у прикордонному селі Млини на території Польщі. Вже традиційною є виконання гімну на могилі Вербицького кожним українцем, що навідується вшанувати його пам’ять.
Коли саме Михайло Вербицький створив музику до гімну України – досі не відомо. Оскільки немає точної дати, яку б подали науковці. Водночас 15 січня 1863 року у львівському часописі «Мета» вперше на Галичині надрукували текст «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню «Ще не вмерла Україна» надрукували разом з нотами.
10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Тоді її заспівали на закінчення концерту під диригуванням Анатоля Вахнянина. Після цього композиція стала популярною серед молоді та представників інтелігенції на Галичині.
У жовтні 1910 року пісню «Ще не вмерла Україна» у кельнському відділенні «Грамофону» записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917–1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР). 1939 – конституційно, хоч і недовго, був гімном Карпатської України. Вже в роки незалежності, 15 січня 1992, Верховна Рада України затвердила музику, написану композитором, як мелодію державного гімну України. Текст Павла Чубинського був затверджений окремим законом ВРУ «Про державний гімн України» у 2003.
До 210-річчя від дня народження Михайла Вербицького, українського композитора, диригента, священника, автора мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна» і 160-ї річниці першого публічного виконання гімну в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Інформацію підготовлено
відділом обслуговування користувачів
Бібліотека