Aбонемент

Українське книговидання кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Видавнича спілка «ДІЛО»

Віртуальна виставка продовжує серію презентацій про українське книговидання кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Цього разу йдеться про західноукраїнську видавничу спілку «Діло», чия діяльність мала неабиякий вплив на формування національної самосвідомості читачів.

Книгодрукування – одна з яскравих сторінок української культури. Тривалий час українці змушені були орієнтуватися на російські, польські чи австрійські друковані видання, хоча перші видавництва в Україні з'явилися з початком розвитку друкарства і вивели українців у число визначних лідерів слов'янського світу. Проте несприятливий політичний та соціально-економічний клімат відбивався і на видавничій сфері. І тільки з пожвавленням національно-культурного руху, зумовленого початком журнально-видавничої діяльності гуртка «Руської Трійці» в 30–40-х роках ХІХ ст. та революційними подіями 1848 р. в Європі, почалось пробудження політичного та громадського життя, тим самим, відновлення українських видавництв. У другій половині ХІХ ст. центр українського національного, визвольного та культурно-освітнього руху перемістився в Галичину ще й тому, що у 80-х роках ХІХ ст., після зловісних Валуївського та Емського указів, становище української книги у Наддніпрянській Україні стало особливо важким. Як писав М. Грушевський у статті «Український П'ємонт», «в останнім десятиліттю ХІХ ст. Галичина робиться центром українського руху і грає роль культурного арсеналу, де створилися й удосконалювалися засоби національного, культурного й політико-громадського відродження українського народу». Рушійною силою цього процесу стала самовіддана праця українських видавців, яка сприяла народженню справді змістовної наукової та художньої літератури українською мовою. У другій половині ХІХ ст. зусиллям прихильників видавничої роботи у Львові був реалізований найуспішніший проект друкарської справи – заснування пайових друкарень.

Друкарні постійно репрезентували видання суспільно-політичного характеру та органи українських політичних партій, а також літературні, наукові, правничі, педагогічні, мистецькі, господарсько-кооперативні, релігійно-церковні, лікарсько-санітарні, жіночі, молодіжні, дитячі та сатирично-гумористичні книжки, газети та журнали. Діяли також найстаріші заклади – друкарня Оссолінських, друкарня Ставропігійського інституту.

Одночасно в Галичині зосереджувалася періодична преса. Значною мірою, саме завдяки їй закладалася самоосвіта народу, велася широка релігійна і культурно-просвітницька робота. На цьому тлі особливо привертала увагу львівська газета «Діло» через свою послідовну самостійницьку позицію. Часопис видавався з 1880 р. і був провідним органом української національно-патріотичної журналістики аж до 1939 р. Львівське «Діло» пробуджувало в земляках почуття власної національної гідності. Воно мало й чітко поставлене завдання – видання суспільно-політичних брошур, розповсюдження їх серед широкого читацького загалу, підготовка надійного ґрунту для консолідації нації. Газета спочатку виходила два рази на тиждень, потім (1883–1887) через день, далі до 1939 р. –  щодня.

Усі тодішні українські часописи – «Діло», «Свобода» – мали свої власні друкарні. Видавнича спілка «Діло» була  однією з найбільших українських друкарень, що переросла у великий видавничий центр у 1912 р., коли об’єдналася з власником єврейської друкарні на площі Ринок Іваном Айхельбергером, який залишався незмінним директором спілки аж до своєї смерті в 1924 р. Із приходом нових власників з українського середовища і вкладанням відповідних капіталів друкарню було значно розширено. Видавалися тут переважно українські книги. Під час Першої світової війни, коли російські війська захопили Львів, друкарню було закрито, потім відновлено з метою щоденного випуску друкованого органу Генерального штабу. Під час польсько-української війни друкарню закривали декілька разів, проте пізніше діяльність її стабілізувалася.

У ті часи друкарні й видавництва часто являли собою одне ціле. Так сформувалася видавнича спілка «Діло», яка вписала свої гідні сторінки в історію українського книгодрукування.  

Матеріали віртуальної виставки про діяльність видавничої спілки місять документи, які зберігаються у фонді відділу рідкісних і цінних книг Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого: це твори українських авторів, серед яких такі імена, як Михайло Возняк, Володимир Дорошенко, Іван Калинович, Микола Капустянський, Михайло Коцюбинський, а також зразки європейської літератури у високохудожніх перекладах вітчизняних літераторів. Із експонованих документів помітно, що основною тенденцією видавничої спілки було просвітництво українського народу.

У кожному блоці інформації віртуальної виставки вміщено бібліографічні описи книг з анотаціями. Для збереження максимальної автентичності відтворення тогочасних реалій бібліографічний опис видань частково складено із дотриманням орфографії оригіналів. Описи розміщено в алфавітному порядку авторів або назв видань.

Для пошуку інших видань видавничої спілки «Діло» пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу рідкісних і цінних книг Галина Нелипа

1/24
	Возняк, Михайло. Ів. Белей і Ол. Кониський : до зв’язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80 рр. XIX ст. / М. Возняк. — Львів : Накладом і друком Вид. Спілки «Діло", 1928. — 45, [1] с.   Шифр зберігання:  Рк  А569240    Електронна копія: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=4368  У розвідці Михайла Степановича Возняка (1881–1954), літературознавця, фольклориста, бібліографа, академіка АН УРСР, розглянуто діяльність Івана Михайловича Белея (1856–1921), публіциста, редактора, видавця, літературознавця і культурно‑громадського діяча, і Олександра Яковича Кониського (1836–1900), письменника, видавця, педагога, громадського діяча, під час їхньої спільної праці у журналі «Світ» («Сьвіт»). Цей ілюстрований літературно‑політичний науковий місячник виходив друком у Львові у 1881–1882 (вийшло 21 число). Видавцем і редактором був Іван Белей, а фактичний редактором Іван Франко. Із журналі співпрацювали М. Драгоманов, О. Терлецький, Ф. Вовк, М. Лисенко, Ів. Нечуй‑Левицький та ін. У «Світі» було надруковано початок повісті Ів. Франка «Борислав сміється», а також в ньому дебютував Б. Грінченко.