Aбонемент

До 85-річчя від дня народження В. М. Чорновола (1937–1999),

українського політичного та державного діяча, журналіста,

публіциста, літературного критика

«Немає страшнішої кари

за муки нечистого сумління, бо

немає вищого судді за правду…»

В. Чорновіл

Чорновіл В’ячеслав Максимович – український політичний та державний діяч, журналіст, публіцист, літературний критик. Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області в родині сільських вчителів. Закінчив факультет журналістики Київського  державного університету імені Тараса Шевченка з відзнакою (1960). Через політичні погляди мав річну перерву в навчанні (1957-1958).  

У 1960-1963 роках В’ячеслав Чорновіл – редактор молодіжних передач на Львівській студії телебачення.

            У 1963-1965 роках працював на будівництві Київської ГЕС; редактор багатотиражки; зав. відділу газети «Молода гвардія». Почав друкуватись як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960-70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

У квітні 1966 р. Чорновіл на закритому політичному процесі у Львові відмовився давати свідчення проти братів Горинів, за що його було засуджено до трьох місяців примусових робіт та звільнено з роботи. На матеріалах цього процесу та власних написав книги «Лихо з розуму» (1966), «Правосуддя чи рецидиви терору» (1967), які були опубліковані на Заході. Це був один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок 15 листопада 1967 року Львівського обласного суду – жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму за «наклепи на рядянський державний і суспільний лад».

1970 року повернувся до Львова: 1969-1970-ті роки працював спостерігачем, в.о. начальника метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем залізничної станції Скнилів у Львові. Одночасно з 1970 р. Чорновіл почав випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкував матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час другої хвилі репресій в Україні його знову заарештували. У квітні 1973 р. засуджений до 6-ти років позбавлення волі і 3-х років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду». Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв'язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву. Разом із Б. Пенсоном Чорновіл у 1975 р. написав книгу «Хроніка таборових буднів», яку було опубліковано 1976 р. у журналі «Сучасність».

У квітні 1980 р. В. Чорновіл знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням до 5-ти років ув’язнення. 1983 р. звільнений достроково за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У 1985 р. повернувся в Україну. Працював кочегаром львівського міськрембудтресту, згодом – у школі-інтернаті. Займався правозахисною діяльністю. Улітку 1987 р. Чорновіл поновив видання «Українського вісника». У 1988 р. брав активну участь у перших легальних дискусіях та мітингах у Львові. З 1989 р. – член ради львівського товариства української мови ім. Т. Шевченка, один із засновників Народного Руху України за перебудову. Навесні 1990 р. В’ячеслав Чорновіл здобув переконливу перемогу у виборах до Верховної Ради УРСР. Одночасно був обраний депутатом Львівської обласної ради, у квітні 1990 року – головою Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 р. В’ячеслав Чорновіл балотувався у Президенти України.

На 3-му з’їзді Народного руху України 29 лютого 1992 р. обраний співголовою організації, у грудні 1992 р. – головою Народного руху України, який під його керівництвом був перетворений з громадського об’єднання на політичну партію. Повторно обирався народним депутатом України 1994 та 1998 рр.

В’ячеслав Чорновіл був також шеф-редактором незалежної громадсько-політичної газети «Час-Time»; членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи (з 1995); президентом Міжнародної пресової фундації ім. В. Симоненка (з 1994). Член президій: товариства «Меморіал» (з 1990), Конгресу української інтелігенції (з 1995), комітету «Нюрнберг-ІІ» (з 1995). Лауреат Міжнародної журналістської премії (1975, Велика Британія), Державної премії України ім. Т. Шевченка за збірку «Правосуддя чи рецидиви терору», «Лихо з розуму», книжку «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі (1996). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (1997). 2000 року йому присвоєно звання Героя України.

Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. він загинув в автокатастрофі під Борисполем. Похований на Байковому цвинтарі (м. Київ).

Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. Слова, вибиті на основі його пам'ятника:
«Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!» стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників.

До 85-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола в  Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. Експозиція вміщує публіцистичні нариси автора та статті з періодичних видань про нього, представлені видання розкривають громадсько-політичну та державотворчу діяльність політика. 

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу  

соціокультурної діяльності  

Гриценко Ю. А.

1/52
	Чорновіл, В.  Хроніка таборових буднів / Чорновіл В., Пенсон Б. — Київ : Такі справи, 1991. — 160 с., іл. — (Вперше в Україні).   Шифр зберігання: А536655   Основну частину книжки становлять писання видатного діяча українського руху опору В’ячеслава Чорновола і єврейського мистця Бориса Пенсона. Завдяки їхньому спільному зусиллю, постав есей п. н. «Будні мордовських таборів». З писань Чорновола в збірку входять такі документи: текст його вироку з коментарем, його заява воєнному прокуророві Прикарпатської військової округи і його звернення до президента США Дж. Форда. У збірці є також заява 67 політичних в’язнів до Комісії законодавчих пропозицій Ради Союзу Верховної ради СРСР. Частину документів подаємо тут у перекладі з російської мови. Вони були друковані на сторінках журналу «Сучасність». Надруковані тут документи розкривають умови безправ'я і насильства у в’язницях та концтаборах СРСР, вказують на важке становище політичних в’язнів, що їх переслідують за переконання. Рівночасно однак, читаючи написане у збірці, не можна не відчути променя надії на краще майбутнє.