Aбонемент

Українське книговидання видання доби визвольних змагань і 20-х років ХХ ст. Видавництво «Час» (Київ)

Запропонована увазі користувачів віртуальна виставка продовжує цикл виставок на тему «Українське книговидання видання доби визвольних змагань і 20-х років ХХ ст.», розпочату цього року також віртуальною виставкою «Видавнича діяльність Якова Оренштайна (1875–1942), засновника і власника "Галицької накладні" та "Української накладні"».

Новий період розвитку української видавничої справи на початку ХХ ст. розпочався в 1917 р. Поштовхом для нього стали революційні події в Російській імперії: Лютнева революція, утворення Української Центральної Ради (УЦР) та проголошення Української Народної Республіки (УНР). Уже з перших днів свого існування УЦР приділяла увагу створенню видавництв і друкарень, налагодженню книговидавничої та бібліотечної справи. До складу УЦР входили високоосвічені люди, які розуміли, що без розвитку українського книгодрукування та преси неможливий і поступ національного відродження народу. Одразу були скасовані усі заборони царського уряду, надавалися рівні права і можливості у матеріальному та культурному розвитку не лише українцям, а й усім іншим націям, які проживали на території України, про що зазначалося в Універсалах УЦР.

Будь-яке національне пробудження супроводжується культурологічним злетом. Видавнича справа є однією зі складових цієї сфери. Період 1917–1920 рр. був знаковим в історії української нації.

У 1917 р. в Україні було 78 державних і приватних видавництв, а також різних товариств, об’єднань, громадських організацій, тобто таких видавничих осередків, що мали свою окрему назву і видрукували більш як дві книжки. Уже в 1918 р. видавничий рух почав набирати високих темпів. Поряд із державним швидко розвивалося приватне книгодрукування. У 1918 р. вже налічувалося щонайменше 104 видавництва. Це не остаточні дані, оскільки чимало організацій, які займалися випуском друкованої продукції, не були зареєстровані. Найбільш продуктивними були «Вернигора», «Дзвін», «Дніпросоюз», «Друкарь», «Книгоспілка», «Криниця», «Серп і молот», «Час» та ін. Для поліпшення ситуації чимало видавництв отримували від уряду безвідсоткові позики, що сприяло активізації їх діяльності. На початку червня 1918 р. частина українських видавництв об’єдналася в «Український видавничий союз», а Міністерство освіти виділило багатьом з них значні безпроцентні позички. Книги почали виходити мільйонними накладами — кількість українських книг, що друкувалися протягом року, набагато перевищувала показник за все попереднє десятиріччя. Серед проблем, які залишалися невирішеними на той період, — наявність високих тарифів за перевезення книг, затримування книжкових вантажів на залізницях. Непростою виявилася ситуація і в період встановлення радянської влади. В Україні більшовики тричі приходили до влади: грудень 1917 р. – березень 1918 р., січень-серпень 1919 р., з грудня 1919 р. І кожен із цих періодів мав свій вплив на українське книговидання. У грудні 1917 р. створюється Народний комісаріат у справах освіти, який керує виданням книг, журналів і часописів, запроваджується радянська цензура друку. У січні 1918 р. видається постанова комісара у справах друку Харківської ради робітничих і селянських депутатів «Про сприяння розповсюдженню радянських видань і обмеження буржуазної преси». Остаточне встановлення радянської влади відбулося в грудні 1919 р. Фактично це був уже початок кінця Української революції як в політичному, так і культурному житті України. Посилилися процеси націоналізації та централізації видавничої справи. Цьому сприяло утворення у серпні 1920 р. Всеукраїнського державного видавництва (ВДВ) при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті. ВДВ керувало видавничою діяльністю всіх відомств, у т. ч. військових, кооперативних і громадських організацій. У вересні 1920 р. публікується постанова Кооперативного комітету УСРР «Про об’єднання кооперативно-видавничої справи в республіці». Згідно з нею ліквідувався заснований ще в 1917 р. Дніпросоюз – один з найважливіших центральних кооперативних союзів України в добу її визвольних змагань. Натомість утворювалася Вукоопспілка – Всеукраїнська спілка споживчих кооперативних організацій. Тому всі кооперативні книговидавництва – «Жизнь», «Криниця», «Союз», «Рух», «Дзвін», «Час» тощо – стали підпорядковуватися новоутвореній видавничій секції Вукоопспілки. Усе це не дуже добре впливало на стан видавничої справи. Цілком закономірно, що в 1920 р. спостерігається спад кількості друкованої продукції, який продовжується і у 1921 р. Період визвольних змагань українського народу за свою політичну і культурну незалежність на цьому завершився. Однак він не пройшов даремно, адже Україна за цей час зробила рішучий крок уперед у своєму розвитку, в усвідомленні свого «я», того, що українці — це окремий народ, а не додаток до «старшого брата». І це добре видно на прикладі української друкованої продукції доби УНР. Уже в 1917 р. кількість видрукуваних видань порівняно з 1908–1914 рр. зросла у сім разів, а порівняно з 1915–1916 рр. – аж у 18 разів. За накладом – також відбулося відчутне збільшення: у 17–18 разів. Частка українськомовних видань зросла у три з половиною раза. На жаль, кількість не завжди відповідала якості. Поліграфічне оформлення більшості видань перебувало на низькому рівні. Це спонукало свідому частину української інтелігенції підготувати письмове звернення до видавництв, де вимагали більше дбання, більше охайності, більше пошани до книги.

Видавниче товариство «Час» (інші описові назви – «акціонерне товариство» або АТ, «видавництво»), яке було засноване в 1908  р., поновило свою діяльність у 1917 р. Воно стало одним із перших акційних видавництв в Україні. У його власності були: друкарня, дві крамниці – в Києві та в Кам’янці-Подільському, а також власні представництва у 72 книгарнях України. АТ «Час» об’єднало людей, які створили сприятливі умови для видання української книги. Серед керівництва й акціонерів були М. Галаган, В. Королів (Старий), Д. Маркович, А. Ніковський, С. Петлюра, В. Петрушевський, М. Синицький М. Тобілевич (Садовський), Є. Чикаленко та інші видатні діячі політики, науки й культури. Одним із перших саме це видавництво розпочало видання українських підручників. Разом з цим була започаткована «Дитяча серія» книг для поповнення шкільних бібліотек. У ній вийшло майже 100 назв, серед яких переклади українською мовою Дж. Лондона. Е. По, М. Твена, Е. де Амічіса та ін. Окрема сторінка діяльності акціонерного товариства  – видання дитячих книжечок-лубків для найменших читачів з ілюстраціями художника О. Судомори. У доробку видавництва також були серії перекладної белетристики для дорослих (зокрема, «Чотирі дня» Вс. Гаршина) та драматичної серії (зокрема, «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської). Серед видавничої продукції були словники та посібники для вивчення української мови (зокрема, «Українсько‑російський словник» Віктора Дубровського). Доброчинна діяльність посідала значне місце в діяльності акціонерного товариства: значні суми було виділено на заснування вищого наукового закладу культури; на пам’ятник Тарасу Шевченкові в Києві та впорядкування його могили під Каневом; на надгробок на могилі Миколи Лисенка. Проводилась робота з організації громадської українознавчої бібліотеки: у 1918 р. для книгозбірні придбали книг майже на вісім тисяч карбованців. Акціонерне товариство «Час» виступило ініціатором утворення «Фонду видавництв при Кам’янець-Подільському університеті». Загалом діяльність видавництва у 1918 р. збіглася з періодом духовного піднесення українського народу. У 1919 р., зі зміною влади, змістилися акценти політичного життя. Суттєвих втрат зазнало й видавництво «Час»: влітку 1919 р. був розстріляний один з директорів В. Петрушевський; загинув від рук більшовиків один з фундаторів товариства М. Орловський. У складі дипломатичної місії виїхав до Праги В. Королів (Старий), згодом він став доцентом Української господарської академії в Подєбрадах. Було підірвано й матеріальну базу видавництва. Та все ж таки, акціонерне товариство своєю самовідданою діяльністю сприяло розвитку українського книжкового руху і залишило помітний слід в українській культурі.

У Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено як віртуальну, так і традиційну виставки книжок, які зберігаються у фонді відділу рідкісних і цінних книг. Із традиційною книжковою виставкою можна ознайомитись у читальному залі  рідкісних і цінних книг від 27 грудня 2022 р. до 31 січня 2023 р. за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1, кімн. 212, 3-й поверх). Для пошуку інших творів друку видавництва «Час» пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами. Мусимо зауважити, що в окремих випадках у бібліографічних записах, наведених перед анотаціями до книжок, збережено орфографію оригіналу.

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Г. П. Нелипа 

1/22
	Війна грибів з жуками / мал. О. Судомори. – Київ : Вид. т‑ва «Час» у Києві ; Скалак та Спілка, 1919 (Друковано в Празі, в народній Друк.). – 7, [1] с. : іл. – Б‑ка Сірополка.   Шифр зберігання: Рк ФС  Ш84(4Укр)  В42 ;  В49255    Електронна копія:  https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=6499  Художником‑ілюстратором став Охрім Іванович Судомора (1889–1968) – митець із важкою долею. Він вчився в іконописній майстерні Києво‑Печерської лаври у класі Івана Їжакевича (1904–1907) і в Київській художній школі (1907–1913). Із 1913 р. О. Судомора працював у книжковій графіці, ілюстрував переважно дитячі книжки для київських видавництв (пізніше віденських і празьких видавництв) «Час», «Дніпросоюз», «Дзвін», «Вернигора». Ілюстрації до книжки «Війна грибів з жуками» передають небезпечний, хворобливий дух тих часів, коли влада у Києві змінювалася ледь не щотижня, а вижити було складно з багатьох причин. У 1949 р. його було заарештовано нібито через малюнок, на якому руки Й. Сталіна були в крові, а далі… звинувачено у формалізмі та буржуазній стилізації, засуджено на 25 років. Після амністії в 1955 р. О. Судомора із родиною мешкав у провулку Воздвиженський на Подолі в Києві.