Aбонемент

До 120-річчя від дня народження О. М. Лятуринської (1902-1970), української письменниці, скульпторки (США)

Аж пуща зашумить волинська,

Й на оксамит і златоглав

В сап’янцях легких Лятуринська

Виходить годувати пав.

Ворожить про весну колишню,

Любов вціловує в слова

І випускає сокіл-пісню

З гаптованого рукава.

Євген Маланюк

Оксана Зінаїда Михайлівна Лятуринська (псевдоніми: Роксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черлелівна) – українська письменниця, поетка, скульпторка, малярка і громадська діячка. Народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски (нині село Хоми Збаразького району Тернопільської області) у багатодітній родині. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів.

1919 року виїхала до Німеччини, а потім до Праги, де закінчила Українську гімназію (1926), і продовжила навчання у Карловому університеті, Українських студіях пластичного мистецтва (1928–1931 рр.), Чеській високій художньо-промисловій школі. Брала участь у багатьох художніх виставках, була членом Спілки українських мистців, письменників та журналістів у Празі. Належала до поетів «Празької школи». Після Другої світової війни кілька років перебувала у таборі переміщених осіб у Німеччині. З 1949 року жила у Міннеаполісі (США).

Літературна спадщина Оксани Лятуринської значна і різноманітна. Вона – авторка поезії, прози, перекладів із німецької, чеської, польської та інших мов, публіцистичних статей, рецензій, праць із фольклору, спогадів про Ю. Клена, У. Самчука, О. Телігу та ін. Листувалася з О. Неприцьким-Грановським, Ю. Шерехом (Шевельовим) та ін. Видано такі її книжки: «Гусла» ( 1938), «Княжа емаль» (1941), «Материнки» (1946), «Княжа емаль» (зібране, 1955), «Бердик» (1956), «Ягілка» (1971), «Зібрані твори» (1983), «Великодній передзвін: писанки і поезії» (1986), «Знаю казку» (1995).

Працюючи як малярка і скульпторка, створила надгробки Є. Коновальцю у Роттердамі (1939, Нідерланди), І. Біликові (брат Панаса Мирного) у Міньвазанки (1941, Чехословаччина), пам’ятник полеглим у Пардубіце (1939, Чехословаччина), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри, Є. Коновальця.

Велика колекція писанок, чимало виготовлених Лятуринською ляльок для дитячого театру, а також керамічних виробів зберігаються в Українському музеї (Нью-Йорк, США).

Померла Оксана Лятуринська 13 червня 1970 року в Міннеаполісі. Похована в українському пантеоні в Бавнд-Бруку (США).

До 120-річчя від дня народження О. М. Лятуринської в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонуються прижиттєві й більш пізні видання творів Оксани Лятуринської та література про неї.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

відділу соціокультурної діяльності

Літовкіна Ю.М.

1/50
	Анісімова, Н. П.  Лірика Оксани Лятуринської як явище естетики чину і міфотворення : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.01 / Н.П. Анісімова ; Нац. пед. ун-т ім М.П.Драгоманова. — Київ, 1999. — 21 с.   Шифр зберігання: Р541441 У дисертації досліджуються особливості міфопоетики О.Лятуринської крізь призму естетики чину – світоглядної підвалини творчості поетів «Празької школи». Визначається мистецька самобутність лірики поетеси з застосуванням міфо-ритуальної (архетипної) критики, а також компаративного, порівняльно-історичного і формального методів аналізу тексту, завдяки чому, з’ясовуються основні складові індивідуального міфомислення О. Лятуринської як національно своєрідного варіанту світової міфософської традиції. Окреслюються неоромантичні витоки поетичної моделі «золотого віку» з погляду праслов’янської міфосвідомості та сучасних філософсько-естетичних концепцій. Міфопоетичне прочитання «мілітаристичної» поезї О. Лятуринської проводиться в аспекті художнього дослідження двох просторово-часових площин – прадавньої родоплемінної і княжої ранньохристиянської епох. Робиться спроба осмислення інтертекстуального діалогу поетичної думки О. Лятуринської з давньою українською культурою. Досліджується художня трансформація ритуально-міфологічних джерел як аксіологічна складова лірики поетеси, зокрема простежується феномен «поетичного двовір’я». Окреслюються художньо-психологічні аспекти інтимної лірики О. Лятуринської у площині міфотворення та мистецької оригінальності. У «волинському» циклі поетеси висвітлюється філологічна природа міфомислення у моделюванні неіснуючого часопростору, акцентується схильність авторки до візуальної пластичності міфогенної уяви в пейзажно-особистісній ліриці. На основі своєрідного аналітико-синтетичного аналізу індивідуальної міфопоетики О. Лятуринської робиться висновок: оригінальність міфомислення авторки виявляється у творчо змодельованому національному образові світу, в якому органічно переплітаються язичницькі та християнські мотиви з перевагою неоромантичного світовідчуття та символістської естетики.