Aбонемент

Віртуальна виставка
«До Дня пам’яті жертв політичних репресій»

 Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, спираючись на документи своїх книгосховищ, долучається до шляхетної справи повернення із забуття імен достойних синів та доньок нашої Батьківщини, яких спіткала трагічна доля, визначена безжалісним тоталітарним режимом. Віртуальна виставка цього року, яка присвячена Дню пам’яті жертв політичних репресій, є органічним продовженням виставок цієї тематики двох минулих років: «До 80-х роковин злочину сталінського режиму – розстрілу діячів науки та культури України в лісовому урочищі Сандармох (Карелія)» (2017), «Неокласики: феномен в історії українського модернізму» (2018). Попередні виставки висвітлювали діяльність письменників, поетів, літературознавців, перекладачів. Проте серед тих, хто зазнав репресій, була величезна кількість людей інших професій: як людей розумової праці (філософів, релігійних діячів, економістів, юристів, мовознавців, музеєзнавців, істориків), так і тих, хто працював у різних галузях народного господарства (аграріїв, інженерів тощо). Знищувалися найталановитіші, творчо продуктивні, незалежно мислячі люди; їхнє життя обривалося на злеті – розривалися зв’язки спадкоємності національної науки й культури, гасилася енергія вільної праці. Свідченням цього були численні сфальсифіковані судові процеси – такі, як розгляд справи «Спілки визволення України» (СВУ) навесні 1930 р. Репресій зазнали практично всі наукові школи. Партійні органи оголосили рішучу боротьбу з «буржуазним націоналізмом». У 1933 р. розгрому зазнали установи Всеукраїнської академії наук у Вінницькій, Харківській та Чернігівській областях. У подальшому репресії стали ще страшнішими і кривавішими.  

У межах однієї віртуальної виставки неможливо охопити увагою усіх тих, хто постраждав від носіїв «пролетарської ідеології»: до блоку інформації, який підготовлено силами відділу рідкісних і цінних книг нашої Бібліотеки, цього разу включено інформацію про представників двох професій – мовознавців і музеєзнавців. Хоча інколи важко назвати якусь одну сферу діяльності цих науковців: вони водночас були музеєзнавцями й істориками, лінгвістами‑лексикографами й перекладачами тощо.

Цілком свідомо серед мовознавців було виокремлено лексикографів, оскільки «мовна» тема, питання правопису, формування словників є нині надзвичайно актуальними. Перекладна лексикографія, у якій зафіксовано лексику української та російської мов, розвивалася одночасно з вітчизняною літературою та літературною мовою нового періоду (друга половина ХІХ та початок ХХ ст.), про що свідчить «Енеїда» Ів. Котляревського, додатком до якої був список «сутоукраїнських слів, термінологічних висловів», словники М. Закревського, З. Кузелі, М. Левченка, К. Шейковського та ін. Лексикографія наступного періоду (від початку минулого століття до кінця 20-х років) характеризується бурхливим розвитком за кількістю й різноманітністю словників – як перекладних, так і термінологічних, що зумовлено становленням української державності і, відповідно, виходом української мови на державний рівень. Період «великого перелому», який почався за цим Ренесансом, на довгі роки призупинив процес подальшого вдосконалення теорії та практики складання словників.   

У 20-ті роки ХХ ст. в Україні розпочався бурхливий розвиток мережі музеїв. який відбувався завдяки науковій діяльності талановитих і самовідданих учених. Саме тоді були сформовані нові тенденції і започатковані традиції, які згодом лягли в основу сучасної музейної науки. Було розгорнуто масштабну діяльність  музейних закладів (етнографічні експедиції тощо) для збирання, комплектування фондів, подальшого дослідження музейних пам’яток та їх популяризації методом організації тимчасових виставок. Самовіддана праця працівників музейних закладів і активістів дала змогу утвердитися музеєзнавству на ниві вітчизняної науки. Чимало тогочасних учених ризикували кар’єрою та життям для того, щоб зберегти національне надбання від тотального розкрадання, руйнування та вивозу за кордон. Наукова діяльність багатьох фахівців з музеєзнавства тісно перепліталось із археологічними, історичними, мистецтвознавчими дослідженнями. Музейні працівники, так само як філософи й історики, відчули на собі ідеологічний тиск, що було наслідком негативних тенденцій, які проявилися і згодом стали домінуючими в галузі суспільних наук у кінці 20-х та на початку 30-х років. Музеї поступово ставали не науковими, а політосвітними установами, чиї експозиції перетворилися на стенди досягнень соціалізму. Таке спрямування ігнорувало специфіку музеїв, які можуть плідно працювати тільки на базі науково-дослідної роботи над власними фондами. Під кампанію боротьби з «буржуазним націоналізмом» потрапили досвідчені працівники, що віддали чимало сил збереженню кращих національних традицій. Для цієї віртуальної виставки обрано двох музеєзнавців, чиї життєві шляхи яскраво ілюструють мінливості долі подвижників – зберігачів минувшини.

До Дня пам’яті жертв політичних репресій в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонується різноманітна література даної тематики.

Бібліографічні описи та короткі характеристики видань кожного з авторів подано за хронологічним принципом. На виставці представлено документи з фонду відділу рідкісних і цінних книг НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки  та її традиційними картковими каталогами.

Під час підготовки віртуальної виставки було також використано напрацювання співробітниці відділу Л. Ніколенко (нині, на жаль, покійної), і численні електронні ресурси, у тому числі матеріали сайтів обласних універсальних наукових бібліотек України. 

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Г. П. Нелипа 

1/29
	Ганцов Всеволод Михайлович (1892–1979) Видатний український мовознавець, лексикограф, член Харківської правописної комісії У 1919–1929 рр. – науковий співробітник ВУАН. У 1925–1929 рр. редагував академічний «Російсько-український словник». Учень О. Шахматова, Л. Щерби та Я. Бодуена де Куртене. Член Харківської правописної комісії та автор розділу «Фонетика» у проекті українського правопису (1926). Був заарештований у 1929 р. за звинуваченням у причетності до сфальсифікованої справи «Спілки визволення України» (СВУ); засуджений 1930-го на вісім років позбавлення волі, 1938-го ще на вісім років. На волю вийшов у грудні 1946-го, після заґратованих 17 років і чотирьох місяців. У 1950–1956 рр. перебував на засланні в різних місцях, у т. ч. в Сибіру. Восени 1956-го повернувся в Україну, де займався науковою роботою.  Офіційно реабілітований посмертно в 1989 р.