Aбонемент

«Олесь Гончар: творчість як доля»

(До 100-річчя від дня народження О. Т. Гончара (1918–1995), українського письменника, літературного критика, громадського діяча)

 Життя тримається на  людяності,

на  гідності, на  любові.

                                   Олесь Гончар

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 pоку на Дніпропетровщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся в Полтавську область.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара – період формування його як громадянина і митця. У 1933-1937 роках  він навчався в Українському книжково-газетному технікумі, де в той час викладав Юрій Шевельов, який пізніше згадував О. Гончара як талановитого учня.

 Майбутній письменник  працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові,  пробував свої творчі сили як письменник. Ранні твори «Черешні цвітуть», «Іван Мостовий»  Гончар присвятив людям, яких добре знав у  житті.

У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету.

У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) були не дуже сприятливі для творчості.  Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом.  Вірші, що народжувалися в перервах між боями («Атака», «Думи про Батьківщину», «Брати» та ін.), сам письменник назвав згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».  

Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік у 1943 році, і продовжував воювати в Червоній Армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

В повоєнні роки Олесь Гончар закінчує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946). В цей час публікує кілька новел і повість «Земля гуде», працює над романом-трилогією «Прапороносці» . На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948).  

Роман «Прапороносці» приніс Олесю Гончару справжню славу і визнання.  Твір був відзначений двома Державними преміями СРСР, високу оцінку трилогії дали  Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.

Героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 40-х – на початку 50-х років він пише низку новел: «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» та інші.

Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин. Романи «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) – історико-революційній проблематиці.

З 1959 року Олесь Терентійович Гончар очолив правління Спілки письменників України і 12 років був беззмінним головою, працював головним редактором журналу «Вітчизна».            

Справжнім творчим злетом письменника  стали 60-ті роки минулого століття.  Серед творів – романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966) та інші.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію (1964), то доля роману «Собор» склалася драматично. Перші рецензії на твір були схвальними, але невдовзі «Собор» було піддано нищівний кампанії і офіційна критика вилучила твір з літературного процесу на два десятиліття. 

У 70-ті роки побачили світ романи «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), повість «Бригантина» (1973). Роман «Твоя зоря» (1980) був відзначений  Державною премією СРСР 1982 р.

Як літературознавець, критик і публіцист Олесь Гончар реалізував себе у книгах «Про наше письменство» (1972), «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження”» (1991).

Твори Олеся Гончара перекладалися на 67 мов. Його творчість протягом десятиліть привертає увагу читачів, науковців, дослідників української літературної спадщини.

Олесь Терентійович Гончар відомий як державний, політичний та громадський діяч. Обіймав відповідальні посади, мав нагороди: член ЦК Компартії України, кандидат у члени ЦК КПРС (з1976 р.), депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань, депутат Верховної Ради УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, лауреат Ленінської премії, Національної премії України імені Тараса Шевченка та багатьох державних премій, нагороджений орденами Леніна,  Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Слави ІІІ ст., Вітчизняної війни І ст., Трудового Червоного Прапора, Дружби народів тощо. 

Для багатьох українців ім’я Олеся Гончара тісно пов’язане з національним відродженням: він відкривав Установчу конференцію Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, Установчий з’їзд Народного руху України, виступав на захист української мови, екології, повернення національної пам’яті.

Помер письменник 14 липня 1995р. 

У 2005 році Указом Президента України Олесю Терентійовичу Гончару присвоєно звання Героя України (посмертно).

До 100-річчя від дня народження О. Т. Гончара, українського письменника, літературного критика, громадського діяча Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого організувала книжкову виставку «Олесь Гончар: творчість як доля»

Експозиція відображає багатогранну творчу спадщину, громадську діяльність та життєвий шлях лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України Олеся Терентійовича Гончара.

На виставці представлені творчі здобутки автора: зібрання творів, окремі видання, щоденники, літературно-критичні твори та публіцистичні праці, що стали духовним багатством для майбутніх поколінь (розділ «Художній світ майстра»).

Життєвий і творчий шлях митця, його внесок у справу відродження національної духовності нашого народу, збереження української мови висвітлюють монографії, архівні матеріали, спогади сучасників, матеріали наукових конференцій та публікації у розділі «Собор Олеся Гончара»). 

Документи і публікації про вшанування  пам'яті Олеся Терентійовича Гончара презентуються у розділі «У пам’яті народній – назавжди».

На виставці представлені документи з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх, загальний читальний зал №1.

Термін експонування: 3 – 21 квітня 2018 р.

Виставка підготовлена

головним бібліотекарем ВОК Круліковською О. М., 

 інформацію підготувала головний бібліотекар ВСКД Кудря Л. М.