Середа, 11 вересня 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

Валентин Дмитрович Отамановський
(до 120-річчя від дня народження українського бібліографа, історика,
краєзнавця, громадського і політичного діяча)
(1893—1964 рр.)

 

imageimageСеред імен українських діячів, що сьогодні повертаються до широкого загалу, достойне місце належить невтомному досліднику Поділля, який вбачав сенс свого життя в служінні Україні – Валентину Дмитровичу Отамановському.

Валентин Дмитрович Отамановський народився 14 лютого 1893 року в с. Яблунівці Смілянської волості на Черкащині в родині дрібного урядовця цукроварні. 1912 року Валентин Отамановський закінчив із золотою медаллю 5-ту Київську гімназію і цього ж року вступив до Київського університету Св. Володимира на правах «десятипроцентника», тобто звільненного від плати, як медаліста-незаможника, а у 1913 році перейшов на механічне відділення Київського політехнічного інституту.

Вільно володіючи сімома європейськими мовами, в 1916–1920 pp. займався культурно-освітньою роботою у видавництві «Вернигора», вів лекційну роботу, зокрема на учительських курсах Київського повітового земства та у військових частинах. У цей час у видавництві «Вернигора» видрукував кілька своїх перекладів із французької («Робінзон Крузо» Д. Дефо, «Огляд зоології» Аляра), а також власну повість для молоді «Син України» під псевдонімом Злотополець. Журнал «Шлях» опублікував його переклади Гі де Мопасана. 

Із 1920 року, закінчивши навчання у Віденському університеті і здобувши спеціальність з історії права, В. Д. Отамановський почав працювати над дисертацією з історії магдебурзького права на Поділлі у XIV−XVIII ст. Але доля склалась так, що захист її відбувся лише через чверть століття.

У квітні 1924 року з ініціативи науковців при Вінницькій філії ВБУ відкрився науково-методичний краєзнавчий центр – Кабінет вивчення Поділля, який поклав початок систематичному комплексному дослідженню краю та поширенню знань з його історії, культури, природи, народного господарства. До роботи у Кабінеті було залучено близько 30 вчених, об'єднаних у колегію наукових консультантів – керівний науковий орган Кабінету. Кабінет вивчення Поділля згуртував місцевих науковців, аматорів-краєзнавців для дослідницької роботи з вивчення рідного краю, створив бібліотечно-бібліографічну базу для дослідників, проводив просвітницьку роботу. Від першого дня існування Кабінету В. Д. Отамановський брав найактивнішу участь у його роботі як консультант з історії права, а з 1925 року очолював усю науково-координаційну діяльність Кабінету.

Велике значення В. Д. Отамановський надавав такій формі організації краєзнавчої роботи як складання бібліографії краю та формування фонду наукової літератури. Про це він доповідав на Першій конференції наукових бібліотек України в Києві у 1925 році. Вчений слушно вважав, що крім джерелознавчої функції, складання краєзнавчої бібліографії має і всеукраїнське культурологічне значення, оскільки створює умови для здійснення одного з грандіозних завдань – складання української національної бібліографії. Реалізацією цього напряму діяльності Кабінету вивчення Поділля стало складання бібліографічним відділом Вінницької філії ВУАН „Матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля”. Загалом, уся діяльність Кабінету вивчення Поділля здійснювалась на громадських засадах, без будь-якого цільового фінансування, на ентузіазмі науковців із числа консультантів Кабінету та директора філії В. Д. Отамановського.

Важко переоцінити ту велику дослідницько-краєзнавчу роботу, яку провели науковці на чолі з В. Д. Отамановським за короткий період існування Кабінету (1924–1929 pp.) у складі секцій: бібліографії та історії друку; садово-городньої; історії Вінниці та її околиць; увічнення пам'яті М. М. Коцюбинського та ін.

У двадцяті роки В. Д. Отамановський надзвичайно плідно працював як науковець. Він наполегливо вивчав рукописні та друковані першоджерела XIV–XVIII ст. німецькою, польською, давньоруською мовами та латиною, виявляючи талант не лише історика, а й глибокі знання лінгвіста які вимагали від дослідника ґрунтовних знань лексики, орфографії, морфології, синтаксису іноземних мов. У той час він працював над темами з історії краю: правовий стан вінницької міщанської громади, історія медицини та аптекарської справи Вінницького повіту у XVIII ст., древній рід Степана Руданського.

На жаль, плідна робота Кабінету та його перспективні плани були назавжди зупинені в серпні 1929 року арештом одного із найактивніших організаторів – В. Д. Отамановського. Він був безпідставно притягнутий до судової відповідальності у справі Спілки визволення України (СВУ) – першого великого політичного процесу щодо української інтелігенції періоду кривавих сталінських репресій.

Отамановський В. Д. залишив значний науковий доробок, який міг би бути набагато більшим, якби вдалося розшукати його наукові архіви. Він є автором більше ніж 50 наукових праць. Умовно їх можна поділити відповідно до тематики на три групи: 1. Методика краєзнавчої праці та краєзнавча бібліографія; 2. Історія права; 3. Історія медицини та аптекарської справи. 

У діяльності Валентина Отамановського, яка з неослабною енергією тривала понад 50 років, яскраво проявилися видатні риси талановитого вченого, чудового педагога й організатора науки. Йому була притаманна виняткова працездатність і цілеспрямованість, надзвичайно чітке мислення, логіка і точність висновків. Це був учений із широким діапазоном наукових інтересів, видатний педагог і громадський діяч. Він посідав гідне місце в плеяді розробників актуальних наукових проблем свого часу.

Із 1958 року Валентин Дмитрович Отамановський жив і працював у Харкові, де відійшов у вічність 10 березня 1964 року. Посмертно реабілітований 11 серпня 1989 року Пленумом Верховного Суду України.

 

Інформація підготовлена відділом СКД