До Дня створення УПА

(з циклу «Шляхами історії»)

14 жовтня займає особливе місце в історичній пам’яті України. Цей день, офіційно визнаний Днем створення Української Повстанської Армії (УПА), символізує боротьбу за незалежність і свободу українського народу. УПА, що виникла як військово-політична організація, сформувалася у відповідь на виклики, з якими стикалася Україна в умовах окупації з боку різноманітних загарбників. З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху і їх союзниками, польською Армією Крайовою/Людовою та каральними загонами Радянського Союзу.  

Українська повстанська армія (УПА) заснована 1942 року як озброєне крило Організації українських націоналістів (ОУН) і стала основною силою некомуністичного руху опору на території України під час Другої світової війни (1942–1960 роки). Її бійці діяли на Волині, Галичині, Поліссі, Донбасі та навіть на Кубані, спочатку протистояли нацистській окупації, а згодом радянській владі.

Головна мета УПА – самостійна єдина українська держава, яка включала б усі етнічні українські землі. Армія готувала повстання у сприятливий момент, коли СРСР і Німеччина виснажать один одного у війні, і водночас захищала місцеве населення від депортацій та насильства.

УПА постала на Поліссі й Волині, передусім, як для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942-1943 рр. наступали з білоруських лісів, грабували населення – та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії. Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Безперечно, силою УПА було те, що вона спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у її створенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій та до неї вступали люди різних політичних переконань, як, наприклад, члени ОУН А. Мельника, так і непартійні, – і вона могла виступати як загальнонаціональна сила.

УПА не мала регулярної армії з тилом і заводами, але її бійці організовували партизанські загони, мережу криївок, видавали газети, організовували школи та навіть тимчасові адміністрації на звільнених територіях. Структура армії поділялася на регіональні групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Схід і УПА-Південь, що забезпечувало мобільність і ефективність.

До лав УПА входили добровольці, ідейні націоналісти, дезертири з Червоної армії та дивізії СС «Галичина». За різними оцінками, через УПА пройшло понад 100 тисяч осіб, а пік чисельності активних бійців сягав 30-40 тисяч у 1944 році. У складі армії були не лише чоловіки, а й жінки, які виконували функції медичних сестер, зв’язкових та інструкторів.

З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. УПА діяла до 1954 року, коли активні її дії припинилися. Окремі осередки спротиву продовжувались впродовж 1950-х – 1960-х років. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.

В Українській повстанській армії велика увага приділялась моральному вихованню стрільців, зокрема культивуванню традицій українського війська. У повстанців було заведено святкувати державні свята, як, наприклад, день Злуки (22 січня). 14 жовтня – Свято Покрови, а згодом день заснування УПА.

Офіційно УПА припинила існування 3 жовтня 1949 року. Того дня вийшов наказ Головного Командира УПА Шухевича про розформування останніх бойових загонів та штабів УПА: воїнам УПА на вибір – перехід на Захід чи вливання до збройного підпілля.

Лідера ОУН-Б, Степана Бандеру в жовтні 1959 року в Мюнхені за наказом Микити Хрущова вбив кілер КДБ, колишній оунівець Богдан Сташинський. Після звільнення в 1944 році з німецького концтабору Бандера керував оунівським рухом у еміграції. Тим часом, коли частина його соратників після війни (Лев Ребет, Микола Лебідь) – спершу із суто кон’юнктурних причин – почали дозрівати до сприйняття ліволіберальних європейських цінностей і фактично розкололи вже бандерівську фракцію ОУН, Бандера до кінця життя залишався інтегральним націоналістом.

Сьогодні УПА сприймається як символ незламності українського духу та боротьби за незалежність, надихаючи сучасних захисників України. УПА була не лише військовою силою, а й організацією, що поєднувала політичну, освітню та культурну діяльність у боротьбі за українську державність.

Історичне тло появи УПА не лише віддзеркалює трагічні й водночас героїчні сторінки українського народу, але й слугує ключем для розуміння сучасних політичних та національних процесів. До Дня створення УПА підготовлено книжкову виставку, яка висвітлює ключові етапи боротьби українського народу за державність.

В експозиції представлені документи й публікації з фондів бібліотеки. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою :

вул. Михайла Грушевського, 1

загальний читальний зал №1.

Термін експонування:

14 жовтня – 21 грудня 2026 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Анна Сладкова