Aбонемент

Хрещення Київської Русі-України

(з циклу «Шляхами історії»)

15 липня День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата в Україні на честь хрещення Русі, яке провів князь Володимир Великий у 988 році.

Утвердження християнства на Русі тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

У другій половині ІХ ст. Київська Русь вже була сильною державою. Перші Київські князі Аскольд і Дір не були варязького-скандинавського походження. Вони напали на Царгород в 860 році. Тоді до патріарха Фотія прийшла делегація від воїнів князя і просила, щоб їх охрестили. Патріарх Фотій охрестив князя і його дружину. При хрещенні князю Діру було дано ім’я Миколай. Над його могилою княгиня Ольга збудувала церкву св. Миколая.

Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу «дочки» імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше – у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті вона мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши «требища бісівські» і побудувавши дерев’яну церкву Софії Премудрості Божої, котру було посвячено у 960 році. Ця дерев’яна церква пізніше згоріла у 1017 році. Згодом, у 950 році, князь Ярослав Мудрий збудував на цьому місці храм св. Ірини. А новий храм Софії Премудрості Божої збудував на новому місці, котрий стоїть до сьогоднішнього дня. Княгиня Ольга підготувала ґрунт для недалекого хрещення Русі-України, проте її заходи не дали бажаних наслідків.

Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з’являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов’язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за нього свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі під ім’ям Василь й одружений з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на річці Почайні, притоці Дніпра. За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив’язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра – дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: «Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги – тоді лишіть його». І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу – «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. Двовір’я).

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, він викликав із Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов’янською мовою. Князь також відкривав школи і будував церкви; так у Києві він збудував чудовий храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним. Першим митрополитом, який згадується, був грек Теотемпт. Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов – підвалини цивілізованого і мирного життя, об’єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.

Прийняття християнства Київською державою було стрибком у світ інших цінностей. Ставши на шлях християнізації, Київська Русь за позначила певний масштаб, в межах якого відбувався подальший культурний розвиток слов’янських народів.

Прийняття християнства й утворення церкви мали величезне значення для розвитку освіти і всієї національної культури українського народу. Християнство принесло з собою книгу, писемність, школу. Принесена в Русь-Україну церковна писемність слов’янською мовою стала основою, на якій виросла власна писемність. За зразками перекладених (з грецької мови) книг стали писати в Русі літописи, житія святих, проповіді, описи прочан подорожей до святих місць та інші твори.

Вплив церкви на національну культуру, крім вироблення християнського світогляду, розвитку писемності, народної релігійної творчості і церковно-обрядового побуту в житті народу, позначився і на розвитку різних видів мистецтва, таких як церковний спів, малярство, церковна архітектура. Найбільшою ж будовою в старокнязівську добу і величною пам’яткою Української Православної Церкви залишається й досі Київський Софійський Собор – символ тисячолітнього християнства в Русі-Україні.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов’янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов’ян.

Саме православ’я визначило розвиток вітчизняної культури на всі наступні віки, зберегло Русь як окрему національність, не дозволило її асимілювати сусіднім народам Західної Європи, які завжди цього прагнули.

Православна віра згуртувала різноплемінне населення Київської Русі в єдиний народ, дала можливість на рівноправних умовах увійти в число найбільш могутніх держав Європи, сприяла розвитку економіки, культури, мистецтва.

З нагоди Дня хрещення Київської Русі в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка висвітлює історичні етапи прийняття християнства на Русі.

На виставці представлені документи й публікації з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; загальний читальний зал № 1

Термін експонування:

13 липня – 31 липня 2026 року

Інформацію підготувала завідувач відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська