Aбонемент

До 135-річчя від дня народження Євгена Коновальця (1891-1938), українського державного, військового та політичного діяча, полковника Армії УНР

«Волю українського народу до самостійного життя 

не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, 

бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

Євген Коновалець

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область) у вчительській родині. Закінчив народну школу в рідному селі. У 1901-1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Ще зі студентських років Євген проявляв активну громадську позицію: бере участь у студентському русі, долучається до культурно-просвітницької діяльності львівської «Просвіти», стає членом «Академічної громади», бореться з москвофільством, відкриває хати-читальні, осередки «Просвіти» та товариства «Сокіл-батько» у рідному Зашкові та довколишніх селах. У 1913 році його на короткий час арештовують за участь у студентських акціях з вимогою відкриття українського університету у Львові. У цей же час він вступає до Української національно-демократичної партії.

У 1912 році Коновалець призваний до військової служби в австрійській армії. Відслуживши рік, повернувся до навчання. У 1914 році, коли спалахнула війна, подає рапорт до Українського Легіону Січових стрільців, однак його мобілізовують до 19-го полку Крайової оборони (ландверу) «Львів». Під час запеклих боїв на горі Маківка у травні 1915 року він потрапляє до російського полону. З 1916 року перебуває в таборі для військовополонених під Царициним (сучасний Волгоград). Після зміни суспільно-політичної ситуації в росії, викликаної подіями Лютневої революції, тікає з полону з групою побратимів до Києва.

У жовтні-листопаді 1917 року Коновалець стає одним з ініціаторів створення Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, основу якого складають переважно українці, колишні вояки австро-угорської армії, які потрапили в російський полон під час Першої світової війни. Першим командиром куреня був Василь Дідушок, а з січня 1918 року – Євген Коновалець. Під його керівництвом Січові стрільці стають однією з найбільш боєздатних частин Армії УНР. У кінці січня – на початку лютого 1918 року Січові стрільці відіграли помітну роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві на заводі «Арсенал» та у боях з підрозділами армії Муравйова. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців на вимогу німецького командування роззброїли та в травні 1918 року розформували. Проте вже у серпні того ж року Скоропадський дає дозвіл на формування Окремого загону Січових стрільців у Білій Церкві, який також очолює Євген Коновалець.

Після проголошення Скоропадським Федеративної грамоти з росією Січові стрільці підтримують антигетьманське повстання та беруть активну участь у боях проти сформованих із російських «білогвардійців» гетьманських підрозділів. Під час облоги Києва у листопаді – грудні 1918 року Євген Коновалець командує Осадним корпусом військ Директорії. Протягом 1918 – 1919 років – один із найвпливовіших військових та політичних лідерів УНР. При цьому він відмовився стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше – її диктатором.

Наприкінці 1919 року Дієва армія УНР, змучена втратами та епідемією тифу, опиняється в «трикутнику смерті» між польськими, денікінськими та більшовицькими військами. Стрілецька Рада приймає рішення про саморозпуск Січових стрільців і вільний вибір кожним подальшого шляху: частина бійців приєдналася до Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка, частина повернулася додому в Галичину чи потрапила до таборів для інтернованих.

Євген Коновалець опиняється в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Маючи можливість вільного пересування таборами, як офіцер, навесні 1920 року за дорученням Симона Петлюри береться за створення військових частин з українських військовополонених, які перебували на території Чехословаччини та Італії. Але союз Петлюри з поляками і перехід Галичини та частини Волині під протекторат Польщі поставив крапку на цьому проєкті.

Із грудня 1922 року Євген Коновалець був змушений мешкати в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. У цей період він не полишає ідеї боротьби за Українську Державність. У серпні 1920 року за його активної участі було створено Українську Військову Організацію (УВО), що мала провадити як підпільну роботу на окупованих українських теренах, так і політично-пропагандистську діяльність за кордоном. УВО починає терористичну боротьбу проти польської політики пацифікації та дискримінації українського населення на підконтрольних землях: у 1921 році члени УВО здійснюють замах на маршалка Польщі Юзефа Пілсудського, а в 1924 році – замах на президента Польщі Станіслава Войцеховського. Також відбувалися напади на державні установи з метою експропріації грошей на потреби боротьби.

За ініціативою Євгена Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські терени. Таку організацію було створено 28 січня – 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні. Головою проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) було обрано Євгена Коновальця. Завдяки кропіткій та наполегливій праці йому вдалося суттєво зміцнити позиції ОУН, поширити її мережу на терени Галичини та підсовєцької України, залучити до її лав багатьох представників української еміграції та встановити контакт з політичними колами Литви, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії та низки інших країн. Таким чином ОУН розбудувала свою організаційну структуру і мала осередки практично по усій Європі.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва у Москві.

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різни агенти радянських спецслужб. З 1933 році в Москві розпочалося планування його вбивства: ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником існуючого в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до Провідника ОУН. 23 травня 1938 року він передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів».

Похований Євген Коновалець в Роттердамі на цвинтарі Кросвейк.

З нагоди 135-річчя від дня народження Євгена Михайловича Коновальця Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого підготувала книжкову виставку. На ній представлені видання, які розкривають громадсько-політичну, військову діяльність державотворця.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

11 червня – 30 червня 2026 року

Інформацію підготувала завідувач відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська