Aбонемент

Симон Петлюра – лицар української революції» (до дня вшанування пам’яті)

з циклу «Шляхами історії

25 травня 1926 року у центрі Парижі, на вулиці Расін, Самуїл Шварцбард під приводом помсти за єврейські погроми пострілами з пістолета вбив Симона Петлюру, колишнього Головного отамана військ УНР і Голову Директорії, лідера українського уряду у вигнанні. Це вбивство – одна з найбільш драматичних і суперечливих подій української історії XX століття.

Симон Петлюра був головою Директорії УНР у 1919-1920 роках, Головним отаманом війська і флоту. Після закінчення радянсько-польської війни емігрував. Спочатку перебував у Польщі, але радянська влада вимагала його видати, потім він переїхав в Угорщину, Австрію, Швейцарію і в жовтні 1924 року – до Франції.

За Петлюрою полював Радянський Союз, і політичні вбивства українських лідерів не були для комуністів чимось поодиноким. Однак тут ситуація складніша: Петлюру не просто вбили, його зробили винним, а вбивцю – виправдали. Суд над Шварцбардом фактично перетворився на суд над Петлюрою. Вже вбитого лідера називали «організатором різанини» та «погромником», а виправдальний вирок убивці зустрічали оплесками. Навіть досі у французьких джерелах можна зустріти згадки про єврейські «погроми» Петлюри.

Але жодного документа, жодного свідчення про участь Симона Петлюри в погромах чи в їх організації не існує. Навпаки, Головний отаман вживав усіх можливих заходів, щоб зупиняти і не допускати погромів. І про це свідчать численні документи та відозви за його підписом.

Петлюра був патріотом, публіцистом та літератором, завжди виступав на боці скривджених та захищав меншини.

Українські військовики, стаючи на захист убитого, запевняли, що погроми відбувалися стихійно попри сотні указів головного отамана, що забороняли будь-яке свавілля. Навіть супротивники в поглядах визнавали Петлюру справедливим, добрим та гідним поваги.

Для української громадськості та діаспори вирок 1927 року став шоком. Українські кола в Європі не змирилися з тим, що вбивця їхнього провідника отримав виправдання: вони організовували комітети пам’яті, збирали документи, звертались до преси, друкували наклади та проводили пам’ятні акції, намагаючись протиставити масиви документів тій публічній наративній хвилі, яка працювала на дискредитацію Петлюри. Правових важелів домогтися скасування вердикту було вкрай обмежено – виправдальний вердикт присяжних у Франції фактично завершив справу, а поширення пропаганди зробило історичну платформу для дискредитації українського руху.

Вбивство і виправдання вбивці стали перемогою радянської пропаганди та ударом по українській ідеї. Але історія довела, що знищити ідею незалежної України не можна – навіть убивши її лідера.

Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

16 травня 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам’яті Симона Петлюри та встановлення йому пам’ятників в місті Києві та інших місцях, присвоєння окремим військовим частинам його імені. На честь Симона Петлюри названі вулиці у Львові, Рівному, Тернополі, Стрию, Івано-Франківську та Києві; пам’ятник Симону Петлюрі встановлено в Рівному.

У Парижі також діє Українська бібліотека, яка носить ім’я Симона Петлюри.

З нагоди 100-роковин від дня загибелі Симона Васильовича Петлюри Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого пропонує вашій увазі книжкову виставку. На ній представлені видання, які розкривають громадсько-політичну, державотворчу та журналістську діяльність політика. Експозиція містить публіцистичні нариси автора, матеріали наукових конференцій, документи про його життєвий шлях, статті з періодичних видань.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; загальний читальний зал № 1

Термін експонування:

21 травня – 30 червня 2026 року

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська